15
Ґудгью розповів про це лише своїй дружині.
Йому більше нікому було розповісти. З іншого боку, така жорстока історія вимагала відповідної аудиторії, а його дорога Тестер, дякувати Богу, була найменш жорстокою людиною у цілому світі, щодо цього у думках друзів і знайомих не було жодних розбіжностей.
— Коханий, а ти впевнений, що все добре почув? — запитала вона з сумнівом. — Ти ж знаєш, як з тобою буває. Багато що ти чуєш дуже добре, але коли дивишся телевізор, діти мусять тобі пояснювати, про що йдеться. А у п’ятницю, у годину пік, напевно була сила силенна автівок.
— Тестер, він сказав точнісінько те, що я тобі переповів. Він сказав це чітко, перекрикуючи шум машин, просто мені в обличчя. Я вловив кожне слово. Я слідкував за його губами, коли він говорив.
— Гадаю, тоді ти можеш звернутися у поліцію. Якщо ти впевнений. Ну звісно, звісно, ти впевнений. Просто, як на мене, то навіть якщо ти не збираєшся нічого з цим робити, тобі все ж варто поговорити з доктором Прендергастом.
У нападі гніву, який дуже рідко викликала у нього супутниця життя, Ґудгью вирішив прогулятися парком на
Парламент-Гілл, щоб у голові прояснилося. Але прогулянка не принесла бажаного результату. Натомість він ще раз прокрутив у голові всю історію, уже всоте:
П’ятниця розпочалася як зазвичай. Ґудгью приїхав на роботу на велосипеді рано, тому що його начальник любив підбивати підсумки тижня перед своїм від’їздом за місто.
О дев’ятій зателефонувала приватна секретарка його шефа і повідомила, що призначена на десяту годину зустріч скасовується, тому що міністра терміново викликали в Американське посольство. Ґудгью уже перестав дивуватися тому, що його не запрошують на наради такого штибу, тож він використав ранні години, щоб надолужити роботу, і пообідав сендвічем просто за робочим столом.
О третій тридцять та ж приватна секретарка зателефонувала, щоб попросити його піднятися до них нагору просто зараз. Ґудгью послухався. В офісі його начальника, у невимушеній атмосфері ситого блаженства, посеред чашок кави і аромату сигар, сиділи ті, кому вдалося пережити обідню зустріч, на яку Ґудгью не запросили.
— Рексе, заходь, — привітно зустрів його шеф. — Сідай. Кого з присутніх ти не знаєш? Нікого. От і славно.
Начальник Ґудгью був молодший за нього на двадцять років. Це був багатий забіяка-реґбіст, який тримався за своє нагріте місце, — цими кількома словами, наскільки було відомо Ґудгью, можна було підсумувати всі його академічні досягнення. Очі його були бляклі, але те, чого йому бракувало у світогляді, він компенсовував амбіціями. З одного боку від нього сиділа Барбара Вендон з посольства США, з іншого — Ніл Марджорем з групи вивчення постачання, який завжди імпонував Ґудгью чи то через те, що Ніл у минулому був морським піхотинцем, чи через його чесні очі, чи через його виваженість. Правду кажучи, Ґудгью не раз замислювався, як людина, в якої на лобі було написано, що вона чесна і порядна, могла вижити у ролі заступника Джефф-рі Морока. Ґольт, ще один Мороків апаратник, сидів поряд з Марджоремом і вже більше скидався на тип Морокових підручних: одягнений надто по-діловому, надто схожий на агента з нерухомості у кращі часи. Третьою представницею делегації Рівер-гаузу була непохитна красуня Гейзел Банді, яка, як подейкували, розділяла з Мороком не лише службові обов’язки, а й ліжко. Проте Ґудгью вже давно взяв собі за правило ніколи не прислухатися до подібних пліток.
Його начальник пояснював ціль зустрічі і голос його звучав аж надто життєрадісно.
— Рексе, наші люди останнім часом слідкують за стосунками між американською і британською сторонами, — сказав він, окреслюючи рукою з сигаретою нерівну арку. — Чесно кажучи, ми дійшли до певних тривожних висновків, щодо яких ми хотіли б вислухати твою думку. Це неофіційна розмова, гаразд? Без протоколу, без попередньої підготовки. Лише обговоримо загальні принципи. Така собі гра в м’яч. Ти не проти?
— А чому я мав би бути проти?
— Барбаро, люба.
Барбара Вендон була таємною уповноваженою американської розвідки у Лондоні. Вона вчилася у коледжі Вас-сар[75], проводила зими в Аспені, а літа — у Вайнярді. Попри це її голос звучав так, немов їй завжди чогось бракувало.
— Рексе, ця твоя «П’явка» ні в тин ні в ворота, їй Богу, — завила вона. — Ми в цій справі як пігмеї, інакше й не скажеш. Справжня гра відбувається десь нагорі, відбувається зараз і триває постійно.
75
Коледж Вассар — приватний коледж у штаті Нью-Йорк, перший вищий навчальний заклад у США, який почав видавати дипломи жінкам. Входить до асоціації семи найстаріших та найпрестижніших жіночих коледжів на східному узбережжі США «Сім сестер».