— Гадаю, гірше лише бути коханкою міністра соціальної політики, — сказала Керолайн, яка була непоказною і надто розумною, щоб відпочивати.
Джед розсміялася. Це був неприручений, уривчастий сміх, який виринав з самих глибин її єства, він закривав їй очі і надавав її обличчю виразу пустотливого задоволення, навіть коли вона з усіх сил намагалася вдавати світську даму.
«Софі також була хвойда, — понуро подумав Джонатан. — Проте на відміну від Джед, вона про це знала».
Він спостерігав, як вона омивала ноги під краном: спочатку відступала назад і піднімала до крану одну ніжку з нафарбованими нігтями, щоб вода розбризкалася навсібіч, потім переступала на іншу ногу і змивала водою інше ідеальне стегно. А далі, навіть не кинувши ні на кого поглядом, підходила до краю басейну і пірнала у воду. Він дивився, як вона пірнає знову і знову. Уві сні він програвав цей кадр сповільненого відривання від землі, коли її тіло без додаткових зусиль піднімалося і в тому ж положенні занурювалося у воду. Сплеск води при цьому був не голосніший за зітхання.
— Керо, давай, застрибуй. Вода просто божественна.
Він спостерігав за нею у всіх її настроях та проявах: Джед-клоун, трохи незграбна, ноги розставлені, вона лається і регоче на полі для крокету; Джед-господиня острова, сяє своєю чарівністю, сидячи за власним столом, і звеселяє трьох товстощоких банкірів з Лондонського Сіті своїми оглушливими шропширськими[82] світськими розмовами, вправно жонглюючи затертими фразами:
— Ну самі подумайте, аж душа болить жити у Гонконгу і знати, що всі ці прекрасні будівлі, магазини, аеропорти і все-все, що ти для них робиш, окупують ці жахливі китайці. А що вже казати про кінні перегони? А про коней? Це взагалі.
Чи Джед-підліток, яка, перехопивши застережливий погляд Роупера, закривала рот рукою і казала: «Замовкаю». Або Джед після завершення вечірки, коли всі банкіри нарешті йшли спати, а вона піднімалася головними сходами, схиливши голову на Роуперове плече і поклавши руку на його зад.
— Правда, все було просто розкішно? — питала вона.
— Чудовий вечір, Джедс. Дуже весело провели час.
— Оце вони зануди, — говорила вона, позіхаючи. — Боже, я таки часом сумую за шкільними часами. Так набридло бути дорослою. Добраніч, Томасе.
— На добраніч, Джед. На добраніч, шефе.
На Кристалі тривав тихий сімейний вечір. Роупер любив камін. Як і шість кінг чарльз спанієлів, які купкою вляглися біля нього. Денбі і Макартур прилетіли з Нассау, щоб поговорити про справи, повечеряти і відлетіти завтра на світанку. Джед умостилася на крісло біля Роуперових ніг, озброєна ручкою, папером і окулярами з круглими скельцями в золотистій оправі, які, Джонатан був готовий закластися, були їй непотрібні.
— Любий, ми мусимо запрошувати того улесливого грека і ту його італійську Міккі-Маус? — спитала вона, протестуючи проти внесення доктора Пола Апостола і його коханої до списку гостей, запрошених на зимовий круїз яхти «Сталевий паша».
— Апостол? Ель Апетіто? — спантеличено відповів Роупер. — Звичайно. У нас з Апо серйозні ділові стосунки.
— Вони ж навіть не греки, Томасе, ти знаєш? Греки насправді ніякі не греки. А зарозумілі турки, араби і ще там хтось. Усі справжні греки вимерли ще у сиву давнину. Ну, раз така справа, то їм цілком підійде «Персикова каюта» і хай морочать собі голову з тим триклятим душем.
Роупер не погодився.
— Ні, їх потрібно поселити у «Блакитну каюту» з джаку-зі, інакше Апо надує губи. Він любить її намилювати.
— Він може намилювати її під душем, — сказала Джед, немов демонструючи свою готовність посперечатися.
— Ні, не може. Він не дістане — замалий виріс, — сказав Роупер і вони всі дружно засміялися, бо ж це жарт шефа.
— Хіба старий Апо не постригся в монахи чи щось таке? — спитав Коркоран, визираючи із-за величезної склянки віскі. — Мені здавалося, він зав’язав з перепихами, відколи його донька покінчила з собою.
— Це тільки на час посту, — сказала Джед.
Її дотепність і лихослів’я гіпнотизували і притягували. І усім навколо, і самій Джед було неймовірно смішно з того, як вона видавала гострі слівця правильною мовою монастирської вихованки.