І коли подали стейк, Рук запив його пляшкою мінералки, бо хоч він за будь-яких обставин і зберігав ясну голову, та пити алкоголь тоді, коли існує лише один шанс з тисячі, що їхній викритий агент таки якимось чудом вийде на зв’язок, здавалося йому рівнозначним сну на варті.
Десь біля десятої вечора, коли все більше відвідувачів почали сідати за столики, він злякався, що його десять доларів перестануть виконувати свою функцію. Тому, зателефонувавши по внутрішньому телефону на комутатор, він перейшов у бар. Там він і сидів, коли барменка, така схожа на його дружину, поклала слухавку і сумно посміхнулася до нього.
— Ви містер Робінсон, номер 409?
— Я.
— Любий, до вас гість. У дуже особистій і дуже невідкладній справі. Але чоловік.
Гість таки виявився чоловіком, це був панамець маленького зросту і азійської зовнішності, з шовковою шкірою і важкими повіками, він був одягнений у чорний костюм і його огортала аура безгрішності. Його костюм був начищений до полкового блиску, такі костюми зазвичай носять офісні кур’єри і працівники, які надають ритуальні послуги. Волосся було вкладене хвильками, а його біла сорочка була бездоганно чистою. На візитці у вигляді наклейки, яку зазвичай приклеюють біля телефону, було написано іспанською і англійською: Санчес Хесус-Марія Ромарес II, водій лімузинів, цілодобово, володіє англійською. Але, що вдієш, говорить він нею не так добре, як цього хотілося б, сеньйоре; його англійська, як би він її описав, від людей, а не від учителів — благальна усмішка до небес — освоєна здебільшого завдяки спілкуванню з його американськими і британськими клієнтами, але базу він отримав, цього не можна заперечувати, ще в школі в дитинстві, проте у школі йому доводилося бувати не так часто, як цього хотілося б, що вдієш, просто батько був небагатий чоловік, сеньйоре, і сам Санчес — також.
На цій сумній ноті Санчес благально впився поглядом у Рука і перейшов до справи.
— Сеньйор Робінсон. Мій друг. Будь ласка, сер. Пробачте. — Санчес запхав пухкеньку руку до внутрішньої кишені чорного костюма. — Я прийти забрати у вас п’ятсот доларів. Дякую, сер.
Рук уже почав побоюватися, що він став жертвою хитромудрої пастки для туристів, з якої йому не вибратися, поки він не накупить якихось доісторичних колумбійських артефактів чи не проведе ніч з сестрою цього знедоленого чоловіка. Але натомість Санчес простягнув йому товстий конверт з витисненим на ньому словом «Кристал» над емблемкою, яка була схожа на діамант. З нього Рук витягнув написаного іспанською від руки листа від Джонатана, в якому він бажав тому, хто знайде цей лист, радості від витрачання ста доларів, які лежали у цьому конверті, і обіцяв ще п’ятсот за доставку конверта, вкладеного всередину, особисто в руки сеньйорові Робінсону, який мешкає у готелі «Ріанд континенталь» у Панама-Сіті.
Рук затамував подих.
Його по вінця наповнювала радість, проте раптом з’явився новий страх — а раптом Санчес вигадав якийсь ідіотський план, як тримати його на гачку, щоб збільшити винагороду — наприклад, кинув лист на ніч у сейф чи довірив своїй chiquita[91], щоб вона заховала його під матрац на випадок, якщо цей ґрінґо[92] спробує відібрати його силою.
— То де другий конверт? — запитав Рук.
Водій схопився за серце.
— Сеньйоре, отутечки, у моїй кишені. Сер, я чесний водій, і коли побачив конверт на підлозі під задніми сидіннями мого «Вольво», моєю першою думкою було на всіх парах мчати на аеродром, наплювавши на всі правила, і віддати його тому з моїх благородних клієнтів, який так необережно загубив його там, сподіваючись, але не розраховуючи на винагороду, тому що клієнти в моїй машині були не того ґатунку, що клієнти мого колеги Домінґеса у першій машині. Мої клієнти, якщо я можу так висловитися, сер, щоб це не було неповагою до вашого доброго друга, були значно скромніші — один так розсипався образами, що називав мене «Педро», — але потім, сер, щойно я прочитав напис на конверті, то зрозумів, що моя відданість має міру...
Санчес Хесус-Марія ввічливо призупинив свою розповідь, щоб Рук міг спуститися до консьєрж-служби і перевести в готівку дорожні чеки на суму п’ятсот доларів.
26
В аеропорту Гітроу була восьма ранку, день видався типово вогким для англійської зими. Берр прилетів з Маямі й був одягнений відповідно. Ґудгью, який тинявся біля загорожі, де чекають на прибуття пасажирів, був у плащі і пласкому кашкеті, в якому він зазвичай їздив на велосипеді. Риси його обличчя були сповнені рішучості, проте очі занадто блищали. Праве око, помітив Берр, почало трохи сіпатися.
92
Ґрінґо — у країнах Латинської Америки зневажлива назва американців, які не розмовляють іспанською мовою.