— Хтось це бачив? — запитав Берр.
— Ти і я.
— Більше нікому не показуй.
Берр покликав свого секретаря і в пориві гнівного схвилювання надиктував йому блискучий короткий огляд операції «П’явка» — без жодного прикметника. Залишивши вказівки повідомляти його навіть про найменшу зміну ситуації, він поїхав до дружини і вони кохалися, поки діти лупцювали один одного внизу. Потім погрався з дітьми, поки його дружина займалася своїми справами. Відтак Берр повернувся в офіс і у спокої власного кабінету детально проаналізував цифри, надані Руком. Далі дав запит на перехоплені факси і телефонні розмови між Роупером і сером Ентоні Джойстоном Бредшоу з Ньюберрі, Беркшир. Потім він дістав величезну особисту папку Бредшоу, заведену ще в шістдесятих роках, коли сер Ентоні лише починав свою кар’єру торговця нелегальною зброєю, круп’є на півставки, супровідника багатих літніх жінок і немилого, проте запопадливого інформатора британської розвідки.
Решту ночі Берр провів за своїм робочим столом перед німими телефонами. Тричі дзвонив Ґудгью, щоб запитати, чи є якісь новини. Двічі Берр відповідав «нема». Проте на третій раз він вирішив взяти реванш:
— Твій друг Полфрі щось останнім часом дуже затих, правда?
— Леонарде, ми з тобою не уповноважені обговорювати цю тему.
Проте у Берра вперше в житті не було бажання думати про безпеку інформатора.
— Скажи мені, Гаррі Полфрі все ще підписує розпорядження Рівер-гаузу?
— Розпорядження? Які розпорядження? Ти маєш на увазі накази про прослуховування телефонів, перлюстрації[96] і встановлення мікрофонів? Леонарде, розпорядження підписує виключно міністр, і ти це чудово знаєш.
Берру нелегко було опановувати себе.
— Я хотів сказати, що він ж досі у них там юридичний гуру. Це ж він готує розпорядження, слідкує, щоб вони відповідали директивам, правда?
— Це одне з його завдань.
— А інколи і він підписує їхні розпорядження. Скажімо, коли міністр внутрішніх справ застряг у корку. Чи наближається кінець світу. Коли зовсім безвихідь, твій Гаррі має право самостійно прийняти рішення і лише потім узгодити його з міністром. Правда? Чи щось змінилося?
— Леонарде, ти що, мариш?
— Напевно.
— Нічого не змінилося, — відповів Ґудгью з напруженим відчаєм у голосі.
— От і добре, — сказав Берр. — Я радий. Рексе, дякую, що повідомив мене, — і він повернувся до довгого списку гріхів Джойстона Бредшоу.
27
Екстрене засідання Об’єднаного координаційного комітету у повному складі було призначено на десяту тридцять наступного дня, але Ґудгью приїхав заздалегідь, щоб переконатися, що у конференц-залі, розташованому у підвальному приміщенні, все готове, і розкласти тексти порядку денного і протоколу попередньої зустрічі. Життя навчило його, що делегувати такі завдання комусь іншому можна лише на свій страх і ризик.
Немов генерал напередодні вирішальної битви, Ґудгью погано спав і прокинувся на світанку зі свіжою головою і чітким баченням цілі. У Ґудгью було багато солдатів, у цьому він не сумнівався. Він їх усіх перерахував, він їх агітував, а щоб їхня відданість ще більше зміцнилася, він подарував кожному примірник своєї оригінальної статті, написаної для Координаційного комітету, під назвою «Нова ера», у якій він так вдало аргументував те, що Великобританія перебуває під більшим таємним впливом, має більше законів, які обмежують поширення інформації, і більше незбагненних методів приховування справжнього становища держави від її громадян, ніж будь-яка інша демократична країна Заходу.
У пояснювальній записці до доповіді Берра Ґудгью попередив їх, що в комітеті виникла класична ситуація перевірки своїх можливостей.
Першим, хто прибув у конференц-зал після Ґудгью, був його сентиментальний шкільний товариш Педстоу, який навмисно завжди запрошував потанцювати найпростаку-ватіших дівчат, щоб допомогти їм стати більш впевненими в собі.
— Рексе, пригадуєш той мегасекретний лист, який ти надіслав мені, щоб прикрити моє м’яке місце у той час, коли твій Берр гайдабурив на заході? Для зберігання у моїй особистій папці? — Як і зазвичай, мова Педстоу нагадувала не надто вдалі рядки П.Ґ. Вудгауза[97].
— Стенлі, звичайно, пригадую.
— У тебе раптом ніде ще один примірник не завалявся? А то мій як у воду канув. Хоча я готовий присягтися, що поклав його у свій сейф.