Якось іншого разу з’явився чоловік-гора з коротким світлим волоссям і у вельветовій куртці з шкіряними латками на ліктях. Біля нього упадала його дружина в шубі. Двоє офіціантів-українців посадили його за столик біля сцени, він замовив шампанське і дві порції копченого лосося, а потім з батьківською поблажливістю взявся дивитися шоу. Проте коли Лятюліп озирнувся довкола у пошуках Джонатана, щоб попередити його, що пану старшому офіцеру поліції не потрібно виставляти рахунок, за Джонатаном уже і слід прохолов.
— Ви що, боїтеся поліції?
— Поки я не маю паспорта, так.
— Як ви здогадалися, що він поліціянт?
Джонатан мило усміхнувся, але так нічого і не відповів, принаймні мосьє Лятюліпу не відклалася в пам’яті його відповідь.
— Нам варто його попередити, — всоте повторила мадам Лятюліп, лежачи в ліжку і безуспішно намагаючись заснути. — Вона навмисно його провокує. Крутить перед ним хвостом. Знову взялася за старе.
— Але вони навіть не розмовляють одне з одним. Навіть не дивляться одне на одного, — заперечив мосьє Лятюліп, відкладаючи книжку.
— І ти не здогадуєшся, чому? Ці двоє хитрунів, вони одне одного варті.
— Вона заручена з Томасом і вона вийде заміж за Томаса, — відповів мосьє Лятюліп. — Відколи це нескоєний злочин вважається злочином? — грайливо додав він.
— Ти говориш як варвар, зрештою, як і завжди. Бо варвар — це людина без інтуїції. Ти попереджав його, що працівникам заборонено спати з дівчатами з дискотеки?
— Я гадаю, він не мав жодного наміру цього робити.
— Ось і воно! Краще б у нього такий намір був.
— Боже правий, він спортсмен, — мосьє Лятюліпу врешті урвався терпець і його слов’янський темперамент узяв гору. — У нього є інші віддушини. Він бігає, ходить у походи, плаває під вітрилами. Ганяє на мотоциклах. Він готує. Він працює. Він спить. Не кожен же чоловік помішаний на сексі!
— Значить він tapette[52], — заявила мадам Лятюліп. — Я це зрозуміла, щойно на нього глянула. Івонн даремно марнує на нього час. Це її провчить.
— Ніякий він не tapette! Запитай українців-офіціантів! Він цілком нормальний!
— Ти вже бачив його паспорт?
— Як його паспорт стосується його сексуальної орієнтації? Паспорт знову відправили у посольство Швейцарії. Його потрібно поновити, перш ніж його проштампують в Оттаві. Бюрократична машина футболить його документи туди-сюди.
— «Бюрократична машина!» Торочить без кінця одне й те саме! Ким він себе уявив? Віктором Гюго? Швейцарці так не розмовляють!
— Я не знаю, як розмовляють швейцарці.
— То запитай Сісі! Сісі каже, що всі швейцарці — неотесані. Вона колись була заміжня за одним таким муж-ланом-швейцарцем, тому їй видніше. Борегар — француз, я впевнена на всі сто. Він готує, як француз, розмовляє, як француз, він зарозумілий, як француз, і хитрий, як француз. А ще зіпсований, як француз. Ясне діло, що він француз, інакше і бути не може! Француз і брехун!
Важко дихаючи, вона втупилася очима в стелю, оздоблену паперовими зірочками, які мерехтіли у темряві.
— Його мати — німкеня, — озвався мосьє Лятюліп, намагаючись говорити спокійніше.
— Що? Що за нісенітниця? Німці — блондини. Хто тобі таке сказав?
— Він і сказав. На дискотеці вчора було кілька інженерів з Німеччини. Борегар говорив з ними німецькою, немов справжнісінький тобі фашист. Я і запитав його, звідки він знає німецьку. По-англійськи він теж говорить.
— Ти мусиш звернутися до місцевих органів. Борегар мусить або все зробити законно, або забратися геть. Врешті-решт, це мій готель чи його? Він поза законом, я не маю і крихти сумніву. Надто вже він впадає в око. C’est bien sür![53]
Обернувшись спиною до чоловіка, вона ввімкнула радіо і почала розглядати паперові зірочки, а лють усе ще клекотала в її грудях.
Десять днів після того, як Івонн зодягнула його з ніг до голови у білу форму, вони зустрілися на Мендж-Квік і Джонатан повіз її на своєму «Гарлі-Девідсоні» на північ. Вони перетнулися у коридорі мансарди, нібито випадково, першими почувши кроки одне одного. Джонатан сказав, що у нього завтра вихідний, Івонн спитала, що він планує робити.
— Візьму мотоцикл на прокат, — відповів він. — Може, поїду подивитись на озера.
— У нас є будиночок на озері, батько тримає там свій човен, — сказала вона так, ніби її матері взагалі не існувало. Наступного ранку вона чекала на нього, як і було домовлено, бліда, проте сповнена рішучості.