— А як ви гадаєте, містер Роупер знає про побоювання ваших клієнтів щодо майора Коркорана?
— Сер, я не наглядач ні за містером Роупером, ні за моїми клієнтами. Вони не звітують мені, що відбувається у них в голові. І я це поважаю.
Берр засунув руку в наскрізь просякнутий потом піджак і дістав звідти пом’ятий конверт. Поки він його розривав, Флінн, відводячи душу у своєму ірландському акценті, пояснював його зміст:
— Майкле, лікар привіз зі собою вичерпний список злочинів майора Коркорана, які він вчинив ще до того, як почав працювати на містера Роупера. Більшість цих огріхів пов’язані зі статевими надмірностями. Але серед них є і кілька прикладів безчинств у громадських місцях, водіння у нетверезому стані, вживання наркотиків, кількаденні загули, а також розкрадання армійських грошей. Захищаючи інтереси своїх клієнтів, ти так перейнявся плітками, які чув про цю безневинну душу, що аж вирішив потай подати запит в Англію, і ось та інформація, яку тобі вдалося зібрати.
Апостол уже протестував:
— Сер, я високоповажний член адвокатури Флориди та Луїзіани, колишній президент Адвокатської асоціації округу Дейд. Майор Коркоран не дволикий. Я не погоджуся сфабрикувати справу проти невинної людини.
— Сядь, сука, на місце, — гиркнув йому Стрельскі. — Ага, і між іншим, ота твоя балаканина про адвокатську асоціацію — повна маячня.
— Він завжди все вигадує, — у відчаї сказав Беррові Лукан. — Просто нечувано. Він постійно говорить абсолютно протилежне до того, що відбувається насправді. Наприклад, він видає щось за чисту копійку, а виявляється, що це побрехеньки, яких світ не бачив. Я не знаю, як відучити його від цієї звички.
Берр тихо заблагав:
— Патрику, будь ласка, обговорімо часові рамки.
Вони поверталися назад до «Сессии». Флінн ішов попереду, все ще не випускаючи з рук зброї.
— Думаєш, спрацювало? — спитав Берр. — Ти справді думаєш, що він не здогадується?
— От ми тупаки, — сказав Стрельскі. — Дурні недоумкуваті копи.
— Ми повні засранці, — незворушно погодився Флінн.
11
Перший удар Джонатан відчув немов уві сні. Він почув тріск власної щелепи: спочатку в очах потемніло, а потім немов іскри з очей посипалися. Він побачив перекривлене обличчя Лятюліпа і його праву руку, яку він відвів назад, готуючись вдарити вдруге. Джонатан не міг зрозуміти, як комусь могло спасти на думку використати правий кулак, ніби це якийсь молоток для забивання цвяхів, і залишитися зовсім неприкритим від контрудару. До нього долинув голос Лятюліпа і він усвідомив, що чує те ж саме вже вдруге.
— Salaud![67] Хто ти насправді?
Потім він побачив ящики з порожніми пляшками, які він допоміг офіціантам поскладати на подвір’ї того ж пообіддя. З-за дверей дискотеки, які використовувалися як аварійний вихід, долинала еротична музика. Над головою мосьє Лятюліпа, немов однобокий німб, висів півмісяць. Він згадав, що той попросив його вийти на хвильку назовні, і подумав, що, мабуть, варто дати йому здачі чи принаймні заблокувати наступний удар. Проте щось зупинило його: чи то взяла гору байдужість, чи то у ньому озвалася лицарська благородність, і відтак мосьє Лятюліп завдав другий удар у майже те саме місце, що і перший. У думках промайнув спогад про один випадок у сиротинці, коли він у темряві налетів на пожежний гідрант. І чи то голова його на той момент уже знечулилася, чи гідрант був несправжній, але заболіло Джонатана значно менше, ніж від першого удару. Тільки губа тріснула в самому кутику рота і цівка теплої крові потекла вниз до підборіддя.
— Де твій швейцарський паспорт? Ти і справді швейцарець, чи брешеш? Відповідай! Хто ти такий? Ти паскудиш моїй доньці життя, ти обводиш мене навколо пальця, ти зводиш з розуму мою дружину, ти їси зі мною за одним столом! Хто ти такий? Чому ти весь час брешеш?
Цього разу, коли Лятюліп відвів назад кулак, Джонатан збив його з ніг і поклав на спину, проте все ж спробував пом’якшити його падіння, тому що під ними була не ніжна трава Леньйону, на яку можна було б плавно приземлитися, а добротний канадський асфальт. Проте мосьє Лятю-ліпа було не зупинити: він рвучко підвівся на ноги, схопив Джонатана за руку і, попри його волю, потягнув у похмуру алею за будівлею готелю, яка роками використовувалася як неформальний пісуар для чоловічого населення містечка. У віддаленому кінці алеї стояв Лятюліпів джип «Черокі». Коли вони шкандибали до машини, до Джонатана долинули звуки заведеного двигуна.