— Та красива біла паняночка за восьмим столиком, вона якась чортова гусениця. Не хоче жерти ніфіга іншого, крім листя салату. О’Туле, організуй два салати «Мама»! Те паскудне дітисько за шостим столиком хоче наминати лише кляті гамбургери, і більше ні чорта. Один дитячий гамбургер і не забудьте на нього плюнути! О’Туле, куди світ котиться? Вони, блін, шо, всі зуби нахрін розгубили? Не мають чим рибу їсти? Плаксію, занеси-но першому столику п’ять «Севен-апів» і два фірмових пунші. Давай, бери ноги на плечі. Сьє Лямон, продовжуйте готувати ті свої устриці, ше шість десятків не завадить, чуєте, тільки не забудьте відкласти шістнадцять порцій для «Паша». Сьє Ля-мон, ви ж в курсі, шо устриці йдуть прямо в яйця. Ці леді та джентльмени сьогодні так шпіліндрикатися будуть, аж гай шумітиме, і все завдяки вашим устрицям. О’Туле, де соуси, ти шо, їх вижлуктав? Мелані Роуз, люба, ту бульбу тре перевернути, а то вона перетвориться на попіл в тебе на очах!
Усе це відбувається під музичний супровід гурту з шести тутешніх чоловіків, які стояли на подовженому даху тераси і грали переважно на ударних інструментах. Обличчя музикантів, освітлені гірляндами, блистіли від поту, а сорочки сліпили білизною у яскравих спалахах світла. Ка-ліпсо[69] виконував хлопець на ім’я Гаррі. Він відсидів п’ять років у в’язниці Нассау за збут наркоти і повернувся звідти стариганем. Мелані Роуз розповідала Джонатану, що Гаррі більше не годився для любовних ігор, так його там били. «Подейкують, що саме тому він може співати таким високим голосом», — сказала вона, гірко посміхнувшись.
Це була насичена ніч, найбільш насичена для працівників «Мама Лоу» за останні кілька тижнів. Ось чому хвилювання аж переливалося через край. П’ятдесят вісім гостей, яких потрібно нагодувати зараз, і ще шістнадцять, які ось-ось переступлять поріг ресторану — Мама Лоу помітив їх крізь оглядове вікно, — а це ще тільки низький сезон. Минає ціла напружена година, аж поки Джонатан врешті може перейти до того, що йому так подобається робити, коли настає тимчасове затишшя: облити голову холодною водою і поспостерігати за відвідувачами крізь вічко у двостулкових дверях.
Поле зору професійного спостерігача: виміряне, технічне, деталізоване. Проникливе, неоголошене зчитування противника ще перед тим, як з ним відбудеться будь-який контакт. Джонатан може займатися цим день за днем, як йому неодноразово доводилося це робити у канавах, серед живоплоту чи в клуні: обличчя і руки поплямовані камуфляжною фарбою, на бойовій уніформі — листя з навколишніх дерев. Зараз він робить те саме. «Я підійду до нього, коли настане слушна мить, і не раніше».
Спершу він обдивився пристань, що розкинулася внизу, цю підкову з білих ліхтарів і маленьких яхт, де кожна сяюча цятка — мов окремий вогонь, який палахкотить на непорушній, захищеній від коливань воді. Варто лише трошки припідняти погляд, і ось вона: яхта «Сталевий паша» у всій красі, одягнена немов на карнавал, від керма до керма залита золотистим світлом. Джонатан міг розгледіти обриси охоронців: один спереду, інший позаду, третій ховається у тіні капітанського містка. Фріскі і Таббі серед них нема. Сьогодні їм слід виконувати свої обов’язки на березі. Його погляд пересувався тактичними перебіжками: спершу піщаною доріжкою, а потім під дерев’яною аркою, яка знаменувала вхід у священне королівство Мама Лоу. Джона-танів погляд сканував освітлені кущі гібіскусу і пошарпані багамські прапори, між якими висів прапорець з черепом і схрещеними кістками, а потім зупинився на літній парі на танцмайданчику. Вони обійнялися і торкалися кінчиками пальців обличчя одне одного, немов не могли повірити власним очам. Джонатан здогадався, що це були emigres, які досі дивувалися, що їм вдалося вижити. Молодші танцівники і танцівниці пригорнулися одне до одного, завмираючи в екстазі. За круглим столиком Джонатан зауважив двох кремезних сорокарічних чоловіків. Шорти-бермуди, широченні плечі, впевнені рухи. «Це ви? — подумки запитав він їх. — Чи це просто ще двоє вірних Роуперових псів?»
«Зазвичай вони користуються «Сигаретою», — казав йому Рук. — Це надшвидкий глісер[70], нульова водотоннажність».
Ті двоє чоловіків прибули на новесенькому білому моторному катері незадовго до сутінок, проте Джонатан не знав, була це «Сигарета» чи ні. Однак у них відчувався спокій професіоналів.
70
Глісер — плоскодонне швидкохідне судно, яке внаслідок швидкого руху ковзає поверхнею води.