Коли я скінчив читати, задзвонив телефон. Я не хотів знімати трубку. Навряд чи сьогодні я вже почую щось приємне.
Првагавшись, я таки взяв трубку.
— Дуглас?— Це був Фабіан.
— Так.
— Сподіваюсь, я не відірвав вас від серйозних справ,— захихотів він з натяком.
— Ні.
— Я подумав, що ви схочете дізнатися про наслідки ще сьогодні.
— Звичайно.
У телефоні почулося зітхання.
— На жаль, усе склалося не так, як гадалося. Слоунові феноменально щастило. Завтра нам треба буде піти в банк.
— Скільки?
— Близько тридцяти тисяч,— відповів Фабіан спокійно.
— Франків?
— Доларів.
— Сучий син,— вилаявся я і поклав трубку.
19
Наступного ранку мене чекала ще одна новина.
На таці поруч із сніданком лежала записка від Юніс: «Ніжне Серце! О дев'ятій годині я поїду із Гштада. Ви знаєте, чому я це зроблю. Щиро Ваша Юніс».
Я знав.
Потім мені подзвонив Майлз Фабіан і запропонував зустрітися з ним об одинадцятій біля Швейцарського державного банку.
А потім мене заарештували. Принаймні я вирішив, що мене заарештували.
Коли я голився, з відразою розглядаючи в дзеркалі червоні стомлені очі, у двері постукали. Навіть не витерши обличчя, я відчинив. За дверима стояв помічник адміністратора, у бездоганно випрасуваному темному костюмі й білій сорочці, та кремезний, коротко стрижений сивий чоловік у темному плащі, підперезаному ременем.
— Містере Граймс,— сказав помічник адміністратора,— дозвольте увійти?
— Я голюся,— пояснив я.— І, як бачите, ще не вдягнений. — На мені були тільки піжамні штани, до того ж я стояв босоніж.
Помічник адміністратора сказав щось по-німецькому сивому, але той відповів тільки:
— Nein[16].
— Офіцер поліції Бругельман каже, що не може чекати,— сказав помічник, вибачаючись.
Офіцер поліції Бругельман пройшов повз мене в кімнату.
— Тільки після вас,— помічник злегка вклонився мені.
Я пішов у ванну кімнату, взяв рушник, витер з обличчя мильну піну і надяг халат. Бругельман стояв посеред кімнати, роздивляючись гаманець, защіпку з грошима і годинник, які лежали на письмовому столі; потім втупився у мої дві валізи, поставлені одна на одну на столику біля вікна.
«Діді,— подумав я,— вони дізналися про Діді».
Я не знав, у якому віці в Швейцарії дівчат вважають повнолітніми. Можливо, цей вік змінюється в кожному кантоні, як у багатьох країнах? Ми перебували в Бернському кантоні. Зважаючи на кількість тутешніх шкіл, повноліття в них, мабуть, досягають у двадцять один рік.
— Я вважаю ваш візит вторгненням,— кинув я холодно.— І вимагаю ваших пояснень.
Помічник адміністратора щось швидко заговорив по-німецькому. Поліцейський кивнув. Цей здоровань з гладкою червоною шиєю, що випирала над комірцем, рухався як автомат.
— Офіцер поліції Бругельман,— заторохтів помічник,— уповноважив мене пояснити вам, містере Граймс, що в нашому готелі сталася крадіжка. Вчора вночі. На п'ятому поверсі. Зникло коштовне діамантове кольє.
На п'ятому поверсі був номер Юніс.
А яке це має відношення до мене? — спитав я, з полегкістю. Принаймні Діді тут ні до чого.
— Учора вночі бачили, як ви скрадалися коридором,— сказав помічник.
— Я був у гостях,— пояснив я.— І зовсім не скрадався.
— Я тільки перекладаю, що мені кажуть,— мовив помічник з нещасним виглядом. Його місія йому дуже не подобалась, і мабуть, у цей момент він шкодував, що колись вивчив англійську мову.
Поліцейський щось неголосно сказав.
— Дама, яку ви відвідували,— переклав помічник адміністратора,— сьогодні вранці поїхала. Ви знаєте куди?
— Ні,— відповів я. І майже не збрехав. Я ніколи не питав у Юніс домашньої адреси. Її записка лежала в кишені мого халата. Я сподівався, що вона не вистромиться звідти.
Поліцейський щось буркнув доволі роздратованим тоном.
— Офіцер поліції просить дозволу зробити у вас обшук,— сказав помічник. Здавалося, слова застрягали у нього в горлі.
— А він має ордер на обшук? — запитав я, відчуваючи, що всім своїм єством я все-таки американець, який добре знає свої права.
Вони знов заторохтіли по-німецькому.
— Ні. Поки що,— відповів помічник.— Офіцер поліції Бругельман пояснив: якщо ви наполягаєте на подачі такого документа, він може відвезти вас до поліції, де ви зачекаєте, поки ордер випишуть. Але він попереджає, що це займе багато часу. Можливо, дві доби. І тоді не уникнути публічного скандалу. Адже тут багато іноземних репортерів. Бо в нас відпочивають дуже поважні люди.