— Ще порцію віскі з содовою, будь ласка,— сказав і я офіціантові.
— Prego?[3]— Усмішка зникла з його обличчя, щойно він повернувся до мене. Коли я замовляв перше віскі, він мене не перепитував.
— Ancora un whiskey con soda[4],— нетерпляче переклала леді.
— Si, signora.— Усмішка з'явилася знову.— Molto grazie[5].
— Дякую за допомогу,— вклонився я жінці.
— Він вас прекрасно зрозумів, — відповіла вона. — Просто він італієць. А ви, напевне, американець?
— Це, мабуть, дуже помітно?
— Вам нема чого соромитись,— заспокоїла вона мене.— Люди мають право бути американцями. Ви тут давно?
— Не настільки, щоб вивчити мову — Я відчув, як прискорюється мій пульс. Справи йшли краще, ніж я міг сподіватись.— Я приїхав учора ввечері.
Вона зробила нетерплячий жест.
— Я маю на увазі тут, у барі.
— А! Близько години.
— Близько години? — Говорила вона уривчасто, але голос її був на диво мелодійний.— Ви часом не помітили тут ще одного американця? Приблизно п'ятдесяти рогів, хоча виглядає він молодшим. Трохи сивий. В очах запитальний вираз. Ніби він когось розшукує.
— Зараз подумаю,— хитро відповів я.— А як його звуть?
— Ну, цього я вам не скажу.— Вона невдоволено поглянула на мене. Отже, невірні дружини, навіть англійки, не мають звички розголошувати ім'я і місцеперебування своїх коханців.
— Я не придивлявся спеціально,— мовив я з невинним виглядом,— але мені здається, бачив у дверях чоловіка, який відповідає вашому опису. Думаю, це було о пів на сьому.— Я намагався затримати її своїми розмовами якомога довше.
— Як мені набридли,— кинула вона роздратовано,— проблеми з сучасною поштою.
— Перепрошую,— сказав я, торкнувшись листа в своїй кишені,— але я не зовсім зрозумів, що ви маєте на увазі. Щось із поштою?
— Не має значення,— ухилилась вона від відповіді. Офіціант приніс їй замовлене. Я б не здивувався, якби він став на коліна, щоб прислужити дамі. Мою порцію він поставив на стіл без будь-яких церемоній. Жінка підняла склянку.— Будьмо здорові! — Вона не мала дівочих забобонів проти незнайомця у барі.
— А ви тут надовго? — запитав я.
— Хіба знаєш, як воно буде. — На її склянці лишилася смужка від губної помади. Я хотів дізнатись її ім'я, але щось утримувало мене від запитання.— Прекрасна стара Флоренція. Я бувала у веселіших містах.— Розмовляючи, вона все поглядала на двері. Увійшло якесь німецьке подружжя, і вона знову спохмурніла. Нетерпляче позирнула на годинник.— У вас засмагле обличчя,— зауважила.— Ви каталися на лижах?
— Трохи.
— Де?
— У Санкт-Моріці й Давосі.— Це була невеличка безневинна брехня.
— Обожнюю Санкт-Моріц,— замріяно проказала жінка.— І все тамтешнє кумедне товариство.
— Ви були там? — запитав я.— У цьому сезоні?
— Ні. Мені перешкодила лиха пригода.— Я насилу стримав бажання розпитати про здоров'я її чоловіка, щоб продовжити дружню розмову, але вчасно схаменувся. Вона з огидою обдивилася навкруги.— Яке похмуре місце! Недаремно тут поховали Данте. Ви не знаєте в цьому місті чогось веселішого?
— Учора я чудово повечеряв у ресторані, що зветься «Сабаттіні». Якщо ви не проти...
В цю мить у бар зайшов хлопчик служник, вигукуючи:
— Леді Ділі Еббот, леді Ділі Еббот!
«До зустрічі. Л.», згадав я, поки вона пальцем підкликала служника.
— Telefono per la signora[6],— повідомив він.
— Finalmente[7] — голосно видихнула вона, встала і вийшла за хлопцем у хол. Свою сумочку вона залишила на стільці, і я подумав, як би його подивитися, що в ній є, поки леді зайнята розмовою, але так, щоб мене не арештували за крадіжку. Німці весь час подивлялися на мене. «Чого їм треба?» — подумав я. Такі, як вони, звичайно, розкажуть представникам влади про всі підозрілі дії. Сумочки я не торкнувся.
Вона повернулася хвилин через п'ять, і, коли зайшла в бар, вираз її обличчя можна було б назвати сердитим, якби воно належало іншій жінці. У неї це було благородне обурення. Вона важко опустилася на стілець і випростала під столом ноги.
— Сподіваюсь, у вас непогані новини,— відновив я розмову.
— І не дуже добрі.— Голос її також був роздратований.— Віддаляють мене від блаженства. Зміни у розкладі. Дехто на цьому постраждає.— Вона допила джин і почала складати в сумку сигарети і запальничку.
— Якщо це означає, що ви зараз вільні...— поквапився я.— Коли вас покликали до телефону, леді Еббот, я саме говорив, що...— Вперше в житті я називав когось леді і мало не затнувся на цих словах.— Одне слово, я збирався запросити вас повечеряти зі мною в цьому затишному...