— Я багато катаюсь на лижах,— пояснив я.
— Ми ще нікого не знайшли на роль негідника,— сказала Надін.— Він знімається у двох цікавих епізодах. Один з Прісціллою, другий — з Прісціллою і молодою нубійкою. Це могло б вас трохи розважити.
— Дугласе, вам уже пропонують роботу? — вигукнув Майлз. Його голос, здавалося, мав здатність перекривати навіть шум міського транспорту.— Треба підтримати свої гроші!
— Ви дуже люб'язні, мадам,— сказав я Надін,— але, боюсь, якщо моя мати в Америці усе це побачить...— Мені було соромно згадувати в цій розмові свою померлу матір, але то був найкращий спосіб закінчити розмову.
— У Прісцілли теж є мати в Америці,— заперечила Надін.
— В Америці багато матерів. Але син я один,— зауважив я з ідіотською логікою.
— Згоджуйтесь,— вирішила заохотити мене Лілі.— Я допоможу вам вивчити роль. А найважчі місця ми зможемо пройти в готелі.
— Шкода,— сказав я, глянувши на неї.— Мені дуже хотілося б зайнятися цим. Але мене щохвилини можуть відкликати з Парижа.
Надін знизала плечима.
— Однією з вад у нашому бізнесі,— зауважила вона,— є брак нових людей. Завжди та сама обстановка, ті самі кульмінації. Можливо, ви все-таки спробуєте? У вас щось є — якась прихована сексуальність, як у молодого священика... Хіба не правда, Лілі?
— Абсолютна правда,— погодилась Лілі.
— Чудовий прояв розбещеності,— не вгавала Надін.— Невинний грішник. Новий погляд на речі. Служителі церкви гризтимуть пальці.
— Іншим разом,— сказав я твердо.
— Я попрацюю з вами сама.— І Надін знову подарувала мені свою невинну усмішку школярки.
Два кухлі пива, випиті один за одним, здається, збудили бородатого критика. Він почав жваво розмовляти з Надін по-французькому.
— Філіппе,— попросила Надін,— говоріть по-англійському. Серед нас є гості.
— Ми у Франції,— голосно пробурчав Філіпп крізь свою бороду.— Чому б їм не розмовляти по-французькому.
— Тому що ми, любий, тупі англосакси,— сказала Лілі.— І кожний француз знає, що нам бракує освіти.
— Він дуже добре говорить по-англійському,— мовила Надін.— Дуже добре. Він два роки працював в Америці. Був у Голлівуді. Писав критичні статті для «Кайє дю сінема».
— Вам сподобався Голлівуд? — спитав Фабіан.
— Я його ненавиджу.
— А його продукція?
— Її я теж ненавиджу.
— А французькі фільми ви любите? — запитала Лілі.
— Останнім фільмом, який мені сподобався, був «Бездиханний»,— відказав Філіпп і сьорбнув пива.
— Але ж він вийшов десять років тому,— здивувалася Лілі.
— Давніше,— доброзичливо погодився Філіпп.
— Це був дуже цікавий фільм,— впала в розмову Надін.— І доволі політичний.
— Скільки разів...— Він сердито повернувся до неї.— Скільки разів я казав тобі, що ці два поняття нероздільні.
Він говорив по-англійському з сильним акцентом, але досить непогано. Його очі сяяли. Він був з тих людей, що ладні сперечатись і на санскриті. У мене було таке враження, що заради того, щоб хтось згодився з ним під час суперечки, він готовий вистрибнути з вікна.
— Скажіть мені, друже,— щиро і сердечно мовив Фабіан,— що ви думаєте про наш маленький опус?
— Merde[9].
— Справді? — Лілі видавалася здивованою.
— Філіппе.— застерегла його Надін.— Прісцілла розуміє французьку. Ви не повинні недооцінювати її гри.
— Дарма,— мовила Прісцілла своїм чистим голосом дівчинки, вигодованої справжньою маїсовою кашею.— Я ніколи не сприймала французів серйозно.
— Ми з вами в місті, де Расін поставив «Федру», де помер Мольер,— запалився критик,— де Флобер захищав у суді свою «Мадам Боварі», де після прем'єри «Ернані» на вулицях виникла демонстрація, де вітали Гейне з його віршами, писаними чужою мовою, і де Тургенев знайшов свою другу домівку.— Борода Філіппа наелектризувалася в запалі суперечки, язик зі смаком вимовляв великі імена.— А в наш час у новому виді мистецтва — в кіно — ми, зрештою, маємо «Велику ілюзію», «Заборонені ігри»... А що ми збираємось обговорювати сьогодні? Позбавлену смаку спробу збудити найниціші бажання...
— Ти так говориш, любий,— спокійно зауважила Надін Бонер,— ніби ти надто гарний, щоб спати з жінками. Я можу довести протилежне.
Критик поглянув на неї і махнув офіціантові, щоб той приніс ще пива.
— Що ви мені показали? Злягання з пустопорожньою американською лялькою...
— Cheri[10],— цього разу Надін говорила доволі різко,— хіба ти сам не підписуєш петицій проти расизму?