— Коли будеш готовий, — ось і всі слова, що хлопчик чує у відповідь.
Готовим його вважатимуть ще не скоро.
Голубів, котрі під час вистав Просперо з’являються на сцені, а іноді й серед публіки, тримають у хитромудрих клітках, які прибувають до театру разом із багажем та іншим приладдям.
Якось двері гупають, вежа зі скринь та валіз нахиляється — і клітка з голубами летить униз.
Багаж тієї ж миті сам собою виструнчується, але Гектор підіймає клітку, щоб оцінити шкоду.
Падіння лише налякало більшість голубів, але один із них зламав крильце. Гектор обережно виймає пташку, і, коли він ставить клітку на землю, поламані ґратки стають на місце.
— Ти можеш його вилікувати? — питає Селія.
Тато дивиться на пораненого голуба, а потім знову на дочку, очікуючи наступного запитання.
— А я можу його вилікувати? — цікавиться дитинка за мить.
— Ну ж бо, спробуй, — дозволяє чоловік і простягає дівчинці голуба.
Селія обережно погладжує тремтячу пташку й уважно оглядає зламане крильце.
Голуб видає придушений, сповнений болю звук, геть не схожий на звичний туркіт.
— Я не можу, — каже дівчинка, ковтаючи сльози, і підіймає пташку вгору, щоб віддати батькові.
Гектор бере голуба й м’яко скручує йому шию, не зважаючи на доньчині крики протесту.
— Усе живе працює за іншими законами, — пояснює він. — Тобі потрібно попрактикуватися з чимось простішим. — Чоловік бере із сусіднього крісла єдину ляльку Селії та кидає її на підлогу. Порцелянова голова вкривається тріщинами.
Коли наступного дня дівчинка приносить татові досконало відновлену ляльку, він лише коротко схвально киває та одразу ж відмахується від дитини, щоб повернутися до приготувань до вечірньої вистави.
— Ти міг би вилікувати пташку, — каже Селія.
— Тоді б ти нічого не навчилася, — заперечує Гектор. — Ти мусиш осягнути свої власні межі, щоб вийти за них. Ти ж хочеш виграти, чи не так?
Селія киває, не відводячи очей від ляльки. Личко бездумно всміхається, і жодна тріщинка не свідчить про те, що колись воно було розбите.
Дитина жбурляє ляльку під стілець і не забирає її з собою, коли вони покидають театр.
Чоловіку сірому костюмі бере хлопчика із собою на тиждень до Франції, але це важко назвати канікулами. Про подорож ніхто не казав заздалегідь, і хлопчик навіть не знав, що його маленьку валізу вже спаковано.
Малий вирішив, що тут на нього чекає якийсь урок, але ніхто не каже, що саме він буде вивчати. Минає перший день, і хлопчик розмірковує, чи не приїхали вони сюди просто заради їжі — його приводять у захват солодкаві аромати свіжоспеченого хліба з boulangeries[2] і всі ці різноманітні сири.
На нього знову чекають відвідини мовчазних музеїв у неробочі години, де хлопчик безуспішно намагається минати галереї так само нечутно, як і його вчитель, і зіщулюється щоразу, коли луна розносить довкола звук його кроків. Хоча він попросив альбом для малювання, учитель вважає, що буде краще, якщо він зберігатиме картинки в пам’яті.
Одного вечора хлопчика відправляють до театру.
Він гадає, що побачить п’єсу чи, може, балет, але виявляється, що на нього чекає зовсім незвичне видовище.
На сцену виходить зализаний чоловік із борідкою, і його білі рукавички пурхають на тлі чорного костюма, наче пташки, виконуючи прості трюки й відволікаючи увагу від спритності рук. Голуби зникають із кліток із подвійним дном, а хустинки вислизають із кишені, щоб знову зникнути за манжетами.
Хлопчик зацікавлено розглядає не лише фокусника, але й публіку. Здається, глядачам подобається шахрайство, принаймні вони весь час вітають мага ввічливими оплесками.
Коли після вистави малий ставить учителеві запитання, той каже, що нічого не обговорюватиме, аж поки вони не повернуться до Лондона наприкінці тижня.
Наступного вечора чоловік у сірому костюмі приводить хлопчика до більшого театру й знову залишає насолоджуватися видовищем на самоті. Надзвичайна кількість людей змушує дитину нервувати: він ніколи не бував у такому людному місці.
Чоловік на сцені видається старшим, ніж учорашній фокусник. Він убраний у гарний костюм і має точніші рухи. Кожен його номер незвичний і чарівний.
Сьогодні оплески справді гучні, а не просто ввічливі.
Цей чарівник не ховає хустинки в манжетах своєї мереживної сорочки. Пташки, що з’являються звідусіль, і гадки не мають про клітки. Таку майстерність хлопчик бачив лише на своїх заняттях. Це справжня магія й омана, котра, як йому щоразу нагадували, мусить зберігатися в таємниці.