Выбрать главу

- Так що ж це?

- Не знаю... Дивно...

Тим часом химерна iстота й далi монотонно описувала кола, наче й не збиралася нападати на човен. її мокрий плавець, що виступав iз води, вiдсвiчував рожевуватим свiтлом. Поляков раптом схопив Берданова за руку.

- Менi здається, це не жива iстота...

- Що-о?

- Придивiться уважнiше...

Плавцi i хвiст величезної схожої на веретено iстоти були зовсiм нерухомi. Вони завмерли в одному положеннi. Годi було зрозумiти, як пересувається чудовисько. Нахилившись до води, Поляков почув ледве вловимий шум, нiби поряд iз човном працював невеликий моторчик.

- Чуєте? Ця штуковина звiдти...

- Звiдки?

- З марсiянської ракети, яка сiла в морi.

- Ну, це ви вже занадто!

- Дивiться! Дивiться! - закричав Никодимов, показуючи в море.

З правого боку до човна наближалося ще двi "акули".

Берданов мигцем подивився на далекий берег: чи можна дiстатися плавом? Поляков, зовнi спокiйний, не вiдводячи очей стежив за "акулами". Никодимов сполотнiв.

В цю мить одна з "акул" пiрнула пiд човен. Почувся сильний удар, i всi троє сторчма полетiли в воду.

Останнє, що побачив Берданов, було перекошене вiд жаху й болю обличчя Никодимова: весло, що вiдлетiло, вдарило його по головi.

...Пiрнувши пiд воду, Берданов побачив поруч себе невиразнi обриси "акули". Хижачка роззявила здоровенну пащу, й вiн вiдчув, що вона всмоктує його. Метнувся вбiк. Пiзно! Щелепи "акули" м'яко стулились у нього на поясi i рвучко втягували його всередину. Ще мить, i вони стулилися в нього над головою. Серце Берданова шалено калатало. Вiн вiдчув, що повiтря в легенях вистачить всього тiльки на декiлька секунд. Перед очима попливли червонi кола. Майже непритомнiючи, вiн пiдвiв голову i видихнув повiтря. Iнстинктивно зробив глибокий вдих...

"Що за чортiвня!" - подумав вiн.

Всерединi "акули" було повiтря. Ще не вiрячи самому собi, вiн почав дихати швидко й часто, нiби пiсля стрiмкого бiгу.

Помацав стiнки "акули". Твердi й мiцнi, мов iз металу.

Мимоволi згадалися слова Полякова: "Це не жива iстота...".

Навкруги непроникна темрява. Монотонно гуде невидимий моторчик. Отже, "акула" пливе. Але куди? Згори на обличчя Берданова спустилося щось холодне. Помацав рукою - тонка плiвка. Простяг руку вперед - теж плiвка. Ззаду - так само. Невидима плiвка окутала його з усiх бокiв. Дихати стало важко. Берданов спробував розiрвати плiвку руками - не вийшло. Вона була тонка, але мiцна.

Минуло декiлька хвилин, i в мiшку стало душно i жарко.

Вiн схопив плiвку зубами i прокусив у нiй невелику дiрку. Пальцями розiрвав плiвку i висунув голову з мiшка.

Зненацька вiн вiдчув, що корпус "акули" вдарився об щось тверде й за iнерцiєю проскочив уперед. Паща "акули" раптово розтулилась, Берданов помiтив перед собою свiтло i вiдчув м'який поштовх ззаду, який викинув його через пащу назовнi.

Вiн упав у воду. Тонка плiвка заважала рухатись. Борсаючись у водi, намацав дно i став на ноги.

В ту ж мить Берданов вiдчув, як хтось торкнув його за плече. Позад нього стояв професор Поляков.

- Ну як моя гiпотеза?

- Яка?

- Щодо марсiян. Адже ми на їхньому ракетопланi пiд водою.

- Ви так гадаєте?

- Певен!

- А де ж Никодимов?

- Не знаю...

- Вас теж... "акула"?

- Угу...

Берданов озирнувся. Вони були в невеликому напiвтемному вiдсiку ракетоплана. На стiнах тьмяно просвiчували два iлюмiнатори. Пiдлога вiдсiку була залита на метр водою. Поляков допомiг друговi звiльнитися вiд плiвки. Зненацька почувся удар по лiвому борту.

В стiнi вiдсiку утворився пробiй, крiзь який ринув великий струмiнь води.

- Люк... - коротко пояснив Поляков, тягнучи Берданова вбiк. В люковi, з якого лилася вода, з'явилась морда "акули". Механiчна риба влiзла у вiдсiк до половини тулуба, спинивши своїм тiлом, наче пробкою, доступ води. Паща розтулилася, i з неї вислизнула всередину людина, закутана в прозору плiвку.

- Никодимов! - вигукнув Поляков, кидаючись до нього на допомогу.

Механiчна "акула" шарпнулася назад, у вiдсiк знову ринула вода, однак лише на секунду. Кругла металева кришка люка закрилась i перепинила доступ водi.

Никодимов був непритомний. Обличчя скривавлене: ударом весла йому здерло шкiру на головi. Берданов i Поляков розiрвали непiддатливу плiвку i пiдняли Никодимова на руки, пiдтримуючи його над водою. Поляков притулив вухо до його грудей i прислухався.

- Живий! Он там, у кутку вiдсiку, сухий помiст. Вiднесемо його туди. Обережнiше. Тепер йому треба щось пiдкласти пiд голову.

Берданов пiдiбрав мiшки-плiвки, з яких вони недавно визволились, труснув ними i влаштував для Никодимова щось на зразок м'якої постелi. Потiм розiрвав сорочку на довгi стьожки, i саморобним бинтом перев'язав рану. Никодимов застогнав.

- На жаль, ми нiчим бiльше не можемо допомогти йому...

Обидва сiли край помосту, намагаючись не турбувати Никодимова. Вiдсiк ракетоплана здавався замкнутим металевим склепом, з якого не було виходу. Берданов подивився на Полякова. Поляков тихо сказав:

- А вихiд же звiдси мусить бути. Вiдсiки ракетоплана напевно ж сполученi мiж собою. Просто треба пошукати як слiд. Як ви гадаєте?

- Гадаю, що так. Мене хвилює iнше: що робити з Никодимовим? Подивiться на нього. Вiн усе ще непритомний.

Никодимов знову застогнав. Вiн дихав широко розкритим, пересохлим ротом.

- Води б йому зараз, - вiдповiв Поляков, - але де її взяти? Марсiяни, можливо, взагалi не п'ють води. Гаразд, - раптом наважився вiн, - ходiмте оглянемо вiдсiк. Не дуже хочеться знову залазити в холодну воду, та що вдiєш?..

Вони зiйшли з помосту i стали старанно обмацувати стiни.

- Професоре! - покликав Берданов. - Iдiть сюди! Подивiться, що приносять акули-роботи.

Вiн тримав у руцi плiвку-мiшечок. Всерединi трiпотiла велика рибина. Скоро вони знайшли ще декiлька мiшечкiв. У них були великi й дрiбнi рибини, краби, камiнцi, рачки, черепашки, медузи, проби грунту, уламки палиць, скалки скла, шматки iржавого залiза - одне слово, все, що можна знайти в морi i на його днi.