«Я гадки не маю, де він».
«Мабуть, утік, а тебе залишив».
«Може, й ваша правда, Умі».
«Ти його кохаєш?»
«Ні. Він мене — теж».
Умі стала руки в боки, як і завжди, коли сердилася. В уяві Кії мати щойно пекла, тому на її сукні лишилися плями борошна — як перед тим, коли стала духом. Дратівливим тоном мати спитала:
«Ну то поясни, чому він такий приязний до тебе?»
«Часом він буває холодним і недружнім».
«Та ти що? А коли захищає тебе й розповідає казки малому, він теж холодний та недружній?»
«Тоді він добрий і сильний».
«І схоже, любить Наджі».
Кія ніжно обтерла Наджі ганчіркою.
«Наджі люблять усі».
«Абдул — багатий араб-католик, за такого треба йти».
«Він не захоче одружитися зі мною».
«Ага! То ти про це вже думала!»
«Він з іншого світу, куди, напевно, і повернувся».
«У який світ він повернувся?»
«Не знаю, але навряд чи він насправді торгівець дешевими сигаретами».
«А хто ж тоді?»
«Поліціянт чи хтось такий».
Умі зневажливо пхекнула:
«Поліціянти від нападників не захищають. Бо й самі злочинці».
«У вас є готові відповіді на всі запитання».
«Доживеш до моїх років, і в тебе будуть».
* * *
Приблизно за годину Абдул нарешті побачив Якубову машину. Чахкаючи, вона сунула під гору, дедалі сповільнюючись і здіймаючи хмари куряви.
Пилюка заховає Абдула, коли він застрибуватиме в кузов.
Лежав нерухомо, вичікуючи слушного моменту.
Крізь вітрове скло побачив лице Якуба, що зосереджено стежив за дорогою.
Коли машина проїхала повз Абдула, його накрило курявою і він схопився на ноги.
А тоді почув ще одну автівку.
Лайнувся.
За гудінням двигуна визначив, що ця новіша й потужніша—либонь, один із чорних «мерседесів», які він бачив на стоянці. Їхала швидко, водій вочевидь наздоганяв Якуба.
Абдул не мав права ризикувати. Пилюга, може, заховає його, а може, й ні: якщо втікача помітять, план провалиться, і тоді смерть неминуча.
Він повалився на землю, натягнув на голову шарф і злився з довкіллям. «Мерседес» прогуркотів повз нього.
Обидві машини перетнули узвишшя і щезли з очей, залишивши по собі стовп куряви. Абдул посунув назад у табір.
Спробу можна повторити. План був дієвий. Просто цього разу не пощастило. Зазвичай по дві машини з табору не виїжджали.
За тиждень він матиме ще одну нагоду.
Якщо доживе.
* * *
За спізнення на роботу Абдула не пустили на денну перерву. Та він розумів, що його покарали б суворіше, якби не був аж таким сильним робітником.
Увечері почувався втомленим і засмученим. «Ще один тиждень у пеклі», — подумав, сидячи біля бараків в очікуванні вечері. Тільки-но вгамує голод, одразу піде спати.
Почув гуркіт потужного двигуна. На територію табору заїхав «мерседес». Його чорний кузов від пилюки став брунатним.
На загородженій стоянці навпроти бараків охоронець із гучним металевим скреготом зняв із високих воріт ланцюга.
Авто зупинилося, і з нього вийшло двоє чоловіків з автоматами. За ними — ще двоє. Один був високий, одягнений у чорну дишдашу й білу такію[14]. Абдулове серце закалатало, коли він побачив, що в нього сиве волосся і чорна борода. Той неспішно огледівся навкруги, роздивляючись табір холодним байдужим поглядом, зовсім не звертаючи уваги на обдертих жінок, знесилених чоловіків та вутлі халупи, в яких вони жили. Так він міг би оглядати паршивих овець посеред голої пустелі.
Його компаньйоном був східний азієць.
Абдул обережно вийняв кращий телефон і потай зробив знімок.
На дорогу вибіг задоволено-здивований Мохаммед і сказав:
— Вітаю, пане Парку! Радий знову бачити вас!
Подумки відзначивши корейське ім’я, Абдул зробив ще одне фото.
Пан Парк був добре вбраний: чорний полотняний блейзер, легкі брюки та чоботи по щиколотки з рельєфними підошвами. Волосся мав чорне, густе, але кругле обличчя поорали зморшки, тож Абдул здогадався, що йому близько шістдесяти.
Усі навколо ставилися до корейця в окулярах із пієтетом, навіть його високий супровідник-араб. Мохаммед повсякчас усміхався й кланявся, але пан Парк не звертав на нього уваги.
Брудною стежкою вони рушили до майданчика охорони. Високий араб обійняв Мохаммеда за плечі, й Абдул побачив його лівицю. На місці великого пальця був лиш короткий обрубок із криво зарослою шкірою. Неначе бойова рана, що неправильно загоїлася.
Сумнівів у нього не зосталося. Це був аль Фарабі, Афганець, головний терорист усієї Північної Африки, а це — Гуфра, Яма, його штаб. Та попри те, він і сам підлещувався до корейського чиновника. Геолог теж був корейцем. Схоже, золота копальня належить Північній Кореї, яка виявилася залученою в африканський тероризм значно активніше, ніж вважали на Заході.
14
Дишдаша і такія — традиційний чоловічий одяг мусульман: сорочка до п’ят, невелика кругла шапочка.