Кай під’їхав до студії, перед воротами якої стояв невеликий гурт жінок, що тримали в руках книжки для автографів. Водій звернувся до охоронця, а прихильниці тим часом взялися заглядати в машину, сподіваючись упізнати зірку, а побачивши Кая, розчаровано відверталися. Піднявся шлагбаум, пропускаючи авто.
Монах добре орієнтувався в плетиві потворних промислових будівель. Уже звернуло за полудень, дехто повиходив на запізнілу обідню перерву: працівники кіно не мали нормованого графіка. Кай побачив супергероя, який їв локшину з пластикової тарілки, середньовічну царівну із сигаретою та чотирьох буддійських ченців, що грали в карти за столиком.
Машина проїхала кілька вуличних декорацій: секцію Великої китайської стіни із фарбованої деревини, яку підтримувало сучасне сталеве риштування, фасад будівлі із Забороненого міста і вхідні східці нью-йоркського відділку поліції з табличкою «78th Precinct»[2]. Кай обожнював це місце, де будь-яка фантазія перетворювалася на реальність.
Монах зупинив автівку перед схожою на склад будівлею з невеличкими дверима й написаною від руки табличкою «Кохання в палаці». Менш схожого на палац місця складно й уявити. Кай увійшов.
Йому був знайомий цей лабіринт коридорів із гримерками, гардеробами, кабінками стилістів та складами апаратури. Техніки в джинсах і великих навушниках тепло віталися з ним. Усі вони знали щасливчика-чоловіка головної зірки серіалу.
Каєві сказали, що Тін у звуковому павільйоні. Він рушив за звивистим жмутом товстих кабелів, що тягнувся за високими декораціями покоїв до дверей, червона лампа над якими забороняла вхід. Кай знав, що, коли не шуміти, зайти все одно можна. Прослизнув усередину. У просторому приміщенні панувала тиша.
Події серіалу розгорталися на початку вісімнадцятого сторіччя, до Першої опіумної війни, з якої почалося падіння династії Цін. Ті часи вважалися золотою добою, коли вченість, шик і багатство китайської цивілізації не знали собі рівних. Так французи ностальгують за версальським двором Короля-Сонця або росіяни — за дореволюційним Петербургом.
Кай упізнав декорації приймальних покоїв імператора. Там стояв трон під балдахіном, позаду — фреска з павичами та фантастичними рослинами. Усе це створювало враження неймовірного багатства, однак пильний погляд уловлював дешеву тканину й необроблене дерево, яких камера не передавала.
Серіал був родинною сагою, або «ідол-драмою», як зневажливо називали її інтелектуали. Тін грала улюблену наложницю імператора. На майданчик вона вийшла в гримі: біла пудра та яскраво-червона помада. Волосся їй зібрали у вигадливу зачіску, прикрашену діамантами — авжеж, фальшивими. Нібито шовкова сукня кремового кольору, розшита квітами й пташками в леті — насправді із синтетичної тканини з принтом. Широкий турнюр підкреслював тоненький від природи стан Тін.
Вигляд вона мала невинний і вишуканий, немов зроблена з порцеляни. За задумом, її героїня, попри показні чистоту й цнотливість, насправді була зовсім інакшою — неймовірно підступною, нечувано жорстокою і вибухово-сексуальною. Глядачі її обожнювали.
Тін грала головну конкурентку старшої дружини імператора, якої на майданчику не було. На відміну від імператора. Він сидів на троні, вбраний у доземний барвистий халат і помаранчеву шовкову накидку із широченними рукавами. Його голову прикрашала гостроверха шапочка. Образ довершували довгі вуса. Грав правителя Вень Дзінь — високий романтичний актор, що хвилював серця мільйонів китаянок.
Тін сварила імператора, закинувши голову й сердито виблискуючи очима. Цієї миті вона видавалася надзвичайно жаданою. Кай не міг розібрати слів, бо приміщення було велике, а вона говорила тихо. Проте від неї він знав, що з телевізора справжні крики звучатимуть негарно, натомість мікрофони чудово запишуть її тиху тираду.
Імператор то намагався вгамувати її, то набирав суворого вигляду, але завжди робив, як скаже кохана, й ніколи не брав на себе ініціативи — на що нерідко нарікав і сам актор. Нарешті вони поцілувалися. Глядачі завжди чекали таких сцен, які, втім, траплялися не дуже часто: китайське телебачення було цнотливіше за американське.
Цілувалися ніжно й довго. Кай міг би приревнувати, якби не знав, що Вень Дзінь — на сто відсотків гей. Після неприродно довгої миті режисерка вигукнула англійською: «Cut!»[3] — і всі розслабилися.
Тін і Дзінь миттю відвернулися одне від одного. Тін протерла губи серветкою — антисептичною, як знав Кай. Нарешті можна було підійти до дружини. Здивовано усміхнувшись, вона обійняла його.