Знявши верхню сукню та просте спіднє, Кія прийняла душ, одягнула форму й знайшла Аміну, дівчину, до якої її призначили. Уже за хвилину вони ввійшли в ресторан, який швидко заповнювався. На сцені грав невеличкий оркестр, дехто з гостей танцював. Усі навколо розмовляли арабською й французькою, але Кія не розуміла й половини слів, однак здогадалася, що йдеться про страви та напої, назв яких вона зроду не чула. У власній країні вона почувалася чужинкою.
Утім, щойно Аміна взялася приймати замовлення, Кія швидко почала все схоплювати. Дівчина запитувала в гостей, чого вони бажають, а ті відповідали, інколи вказуючи на позиції в меню, і це допомагало краще зрозуміти клієнта. Аміна записувала все в блокнот і йшла на кухню, де повторювала замовлення, відривала аркуш і клала на стійку. З напоями проробляла те саме — тільки зверталася вже до мовчазного бармена. Коли страви були готові, вона відносила їх до столів. І напої також.
Поспостерігавши пів години, Кія прийняла перше замовлення, не зробивши жодної помилки. Аміна дала їй лише одну пораду.
— Змочи губи, — сказала вона, облизуючи свої, щоб показати, як це робиться. — Так буде сексуальніше.
Стенувши плечима, Кія облизала губи.
Вона швидко втягнулася й пишалася собою.
За кілька годин на заміну їм вийшли інші офіціантки, щоб вони могли відпочити й попоїсти. Кія побігла до Наджі, котрий уже міцно спав. Зраділа, що малий поводився спокійно, а отже, зміна місця не налякала, а зацікавила його. Тож із легким серцем повернулася до роботи.
Деякі гості йшли одразу після вечері, але більшість лишалася, і випити до них постійно приєднувалися нові. Кія дивувалася, скільки пива, вина та віскі здатні видудлити люди. Сама вона не любила бути п’яною. Салім зрідка міг вихилити склянку пива. Пити алкоголь їм не заборонялося — зрештою, вони були християнами, а не мусульманами, — проте міцне ніколи не грало великої ролі в їхньому житті.
Атмосфера змінилася. Погучнішав сміх. Кія помітила, що тепер більшість відвідувачів — чоловіки. Її обурювало, що хтось міг покласти руку їй на лікоть, замовляючи напої, або торкнутися спини, коли вона проходила повз. Один навіть злегка прихопив її за ногу. Усе це робилося невимушено, без масних посмішок і коментарів, але однаково тривожило Кію. У селі так не поводилися.
Опівночі вона нарешті збагнула, для чого призначено сцену. Оркестр заграв арабську мелодію — і піднялася завіса, за якою показалася єгипетська танцівниця живота. Про таких Кія тільки чула, але ніколи не бачила. На жінці був напрочуд відвертий костюм. Наприкінці виступу, перед тим як завіса опустилася, вона непомітно розщібнула бюстгальтер, оголивши груди. Глядачі жваво зааплодували.
Хоч про міське життя Кія майже нічого не знала, але підозрювала, що далеко не у всіх ресторанах є такі розваги, і їй зробилося недобре.
Узялася обходити свої столики, і один із гостей помахав їй — той, що мацав за стегно. Це був огрядний європеєць у смугастому костюмі й білій сорочці з розщібнутим коміром. На вигляд близько п’ятдесяти років.
— Пляшку шампанського, cherie[4], — замовив він. — «Булянже».
Чоловік був п’яненький.
— Так, пане.
— Принеси мені в приватну кімнату. Я чекатиму в третій.
— Так, пане.
— І два келихи.
— Так, пане.
— Називай мене Альбертом.
— Так, Альберте.
Вона насипала льоду в сріблясте відерце й узяла в бармена пляшку шампанського та два келихи. Поки ставила їх на тацю, бармен додав мисочку дуки — пряної пасти з різного насіння — і тарілочку з нарізаним огірком. Кія понесла тацю в задню частину ресторану. Біля дверей у приватний коридор стояв інший кремезний охоронець у чорному костюмі. Кія знайшла кімнатку номер три, постукала й увійшла.
Альберт сидів на дивані. Кія оглянула кімнату, але більше там нікого не було. Це її занепокоїло. Поставила тацю на стіл.
— Відкоркуй шампанське, — попросив Альберт.
Такого Кію не вчили.
— Пане, я не вмію. Це мій перший день на роботі.
— То я тобі покажу.
Вона уважно дивилася, як він знімає фольгу, скручує дротик, тоді прокручує корок, притримуючи й легенько притискаючи. Почувся звук, схожий на подув вітру.
— Неначе стогін вдоволеної жінки, — мовив він. — Тільки ти це чуєш нечасто, га?
На тому він зареготів, а вона, збагнувши, що це був жарт, усміхнулася, хоч і не розуміла, що тут такого смішного. Альберт налив два келихи.
— Чекаєте на когось? — запитала Кія.
— Ні. — Підняв один і простягнув їй: — Це тобі.