— Наприклад?
— Документи з імпорту-експорту публікують в інтернеті. Якщо ретельно їх вивчити, стане зрозуміло, які з угод фіктивні.
— Як таке можливо?
— Ось вам приклад. У Північній Кореї виробляють недорогі, але якісні акордеони. Раніше вони експортували їх по всьому світу, а тепер не можуть. Якщо підняти документи, побачимо, що торік одна з китайських провінцій імпортувала чотириста п’ятдесят три акордеони й того-таки року Китай продав до Італії таку самісіньку кількість із написом «Made in China·».
Полін розсміялася, а Чесс продовжив:
— Це нескладно, варто лише трошки поморочитися.
— Щось іще?
— Купа всього. Можемо контролювати перевантаження в морі — робитимемо через супутник. Або ускладнити Північній Кореї доступ до закордонних валютних резервів. Чи створити проблеми державам, яких запідозримо в порушенні санкцій.
— Ну то зробімо це, — кивнула Полін.
— Дякую, пані президентко.
Прочинивши двері, озвалася Ліззі:
— До вас містер Чакраборті.
Полін відповіла:
— Сандіпе, заходьте.
Директор служби зв’язків із громадськістю Сандіп Чакраборті був талановитим молодим бенгалоамериканцем у кросівках під костюм — остання мода серед вашингтонських урядників.
— Джеймс Мур виступає сьогодні ввечері в Ґринвіллі, Південна Каро-ліна. Я чув, він говоритиме про резолюцію ООН, тож подумав, вам було б варто це знати.
Полін сказала:
— Увімкніть, будь ласка, CNN.
Сандіп увімкнув телевізор, і на екрані з’явився Мур.
Шістдесятирічний, на десять років старший за Полін, він мав загострені риси обличчя й сиве волосся, стрижене їжачком. Піджак був у ковбойському стилі: з V-подібними швами на плечах і кишенях.
Мілт кинув зневажливо:
— Якщо ти з півдня, не обов’язково вдягатися, як селюк.
Чесс зауважив:
— Свої статки він заробив на продажі нафти, а не худоби.
— Ладен закластися, в нього є кінь із кличкою Тріґґер[5].
— Але тільки погляньте, як народ його любить.
Мур походжав серед натовпу на залитій сонцем вулиці. Люди купчилися навколо, роблячи з ним селфі.
— Джимі, сюди! Подивіться на мене! Усміхніться, усміхніться!
Особливо сфотографуватися з ним хотіли жінки.
Він же без угаву говорив:
— Як ви? Радий бачити. Привіт. Дякую за підтримку, я це дуже ціную...
Молода журналістка піднесла до нього мікрофона й спитала:
— Під час промови ви будете засуджувати Китай за продаж зброї терористам?
— Я збирався порушити тему продажів зброї.
— І що скажете?
Мур безтурботно вищирився до неї:
— Бачте, якщо розповім вам зараз, ніхто не захоче слухати мене ввечері.
Полін сказала:
— Вимикайте.
Екран почорнів.
Чесс промовив:
— Ходяче посміховисько!
Мілт додав:
— Зате актор хоч куди.
Зазирнула Ліззі:
— Пані президентко, до вас містер Ґрін.
Полін підвелася, решта вчинила так само.
Вона сказала:
— Це ще не все. Зустрінемося завтра в конференц-залі. Чекаю від вас пропозицій, як іще показати Китаю нашу рішучість.
Усі вийшли, натомість увійшов Джеррі, зодягнений по-діловому: темно-синій костюм і смугаста краватка. В Овальному кабінеті він бував нечасто. Полін запитала:
— Щось трапилося?
— Так, — відказав він, сідаючи навпроти.
Мілт забув на дивані свій шалик. Джеррі підняв його й повісив на бильце.
— Сьогодні до мене в офіс приходила директорка школи.
Джеррі не зовсім відійшов від практики. Колишня фірма виділила йому невеличке, зате розкішне приміщення на одному поверсі з партнерами, офіційно — для роботи доброчинного фонду. Однак нерідко він, неформально й безкоштовно, надавав там консультації. Для компанії мати в себе чоловіка президентки було величезною перевагою. Полін ця ідея не вельми подобалась, але вона вирішила не конфліктувати.
Перепитала:
— Міз Джудд? Ти не казав, що вона мала зайти.
— Бо й сам не знав. Вона записалася на прийом під старим прізвищем: Дженкс.
Полін однаково нічого не розуміла. Утім, це не головне.
— У Піппи знову неприємності?
— Схоже, вона курить марихуану.
Полін отетеріла.
— У школі?
— Ні. За таке її б негайно відрахували. У них сувора політика, без найменших винятків. Не все так погано. Вона курила не на території школи, а в позаурочний час — коли ходила на день народження до Сінді Райлі.
— Але міз Джудд якось про це дізналась і змушена повідомити нам, хоч насправді жодних правил Піппа не порушувала.