(III). Розмірковування буде задовільним, якщо вдасться прояснити суть предмета, що підлягає [розгляду]. Адже не в усіх розмірковуваннях (о'І λόγοι), так само як і не в усіх виробах ремесла, слід домагатися точності в однаковій мірі. Що ж до [понять] прекрасного (τα καλό) і справедливого (τα δίκαια(12)), які, власне, і має на увазі наука про державу, [15] то в них міститься стільки різного і розпливчатого, що починає здаватися, неначе все це [прекрасне і справедливе] існує лише за встановленням (νόμω), а не за природою (φύσει(13)). Таку ж своєрідну розпливчастість має й вислів "блага", тому що багатьом від них [благ] буває шкода: уже ж бо загинули через багатство - одні, через мужність - інші. Тому й бажано, розмірковуючи щодо подібних предметів [20] і за подібних обставин, вказати приблизно і в загальних рисах на істину (ταληθές), а розмірковуючи про те, що стосується більшості випадків і їм супутніх обставин, і висновки розповсюдити лише на них. Таким же чином слід сприймати і кожне наше окреме висловлювання; адже людині освіченій (6 πεπαιδευμένος) властиво домагатися точності [25] для кожного роду [предметів] у тій мірі, в якій це допускає природа предмета (ή του πράγματος φύσις). Однаково [безглуздим] здається як задовольнятися правдоподібними розмірковуваннями математика, так і вимагати від ритора чітких доказів.
(12) Тсс біксисс краще перекладати саме як "справедливе", а не правосудне, хоча воно може застосовуватися і для позначення здатності "правильно, справедливо судити, розсуджувати, міркувати тощо".
(13) Протиставлення того, що існує за природою (φύσει), і того, що існує за людськими встановленнями (νόμόρ), ε принциповим для всієї кризової доби в історії грецької полісної цивілізації. Воно корениться значною мірою в спекуляціях софістів V ст. до Р.Х., але найбільше поширюється впродовж часів життя Арістотеля.
Кожний тим часом вірно судить (κρίνει) про те, у чому досвідчений, і саме для цього він чеснотливий судця (αγαθός κριτής).1095а Таким чином, [чеснотливий] у чомусь одному є й освіченим відносно цього одного, а [чеснотливий] взагалі - освічений всебічно.
Ось чому юнак -- непідходящий слухач науки про державу: адже він недосвідчений у життєвих справах, а з них [виходять] і з ними [пов'язані наші] [5] розмірковування (о'І λόγοι). Крім того, підвладний пристрастям, він буде слухати даремно і без користі, тоді як мета [даного вчення] не пізнання, а вчинки (ου γνώσις αλλά, πράξις). Ι немає значення, роками молода людина, чи вона юна вдачею, бо не від віку буває цей недолік, а від того, що живуть по пристрасті (κατά, πόβος) і [по пристрасті ж] прагнуть усякої [мети]. Таким [людям] пізнання [10] марне, так само як і нестриманим (τοις ακρατέσιν), але для тих, чиї прагнення і вчинки узгоджені з розсудом (κατ06 λόγον), знати подібні [речі] буде вкрай корисно.
Тож вважатимемо, що про слухача, про спосіб доказу і про сам предмет для вступу сказано досить.
2 (IV). Оскільки всяке пізнання (ή γνώσις) і всякий свідомий вибір (ή προαίρεσίς) спрямовані до того чи іншого блага, [15] повернімося знову до наших розмірковувань: до чого, за нашим визначенням, прагне наука про державу і що є найвищим з усіх благ, здійснюваних у вчинках.
Стосовно назви погоджуються майже всі, причому як більшість, так і люди витончені (о'І χαρίεντες(14)) називають [найвищим благом] щастя (ή ευδαιμονία), а під благоденством (το ευ ζην) і благополуччям (το ευ πράττειν) мають на увазі те ж саме, що й під щасливим життям [20] (το ευδαιμονεΐν). Але в питанні про те, що є щастя, виникає розбіжність, і більшість дає йому інше визначення, ніж мудреці (о'І σοφο'ΐ).
(14) Маються на увазі платоніки, див.: НВБ. - С. 694 прим. 12.
Дійсно, для одних щастя - це щось наочне й очевидне, скажімо задоволення (ή ηδονή), багатство (о πλούτος) чи пошана (ή τιμή): у різних людей різне; а часто [навіть] для однієї людини щастя - то одне, то інше: адже, захворівши, [люди бачать щастя] у здоров'ї, збіднівши - у багатстві, а знаючи за собою неуцтво [25] (ή άγνοια), захоплюються тими, хто розмірковує про що-небудь велике і таке, що перевищує їхнє [розуміння].
Деякі вважали(15), що крім цих численних благ є й деяке інше - благо саме по собі (καθ' αυτό), яке виступає для всіх цих [благ] причиною, завдяки котрій вони - блага.
Марна справа, очевидно, обговорювати всі думки (δόξαΐ), досить обговорити найбільш поширені [30] або ж ті, що мають якісь підстави (Ь λόγος). Ми не повинні забувати, що ті розмірковування (λόγοι), які ведуть від начал (από των αρχών), і ті, які приводять до начал (επί τός αρχάς), різняться між собою. Адже й Платон задавався цим питанням і дошукувався, від начал чи до начал [іде] шлях [розмірковувань] - як на стадіоні 1095b, біжать або від атлотетів до кінця [стадіону], або навпаки(16) . Починати, звичайно, треба з відомого (από των γνωρίμων), а воно буває двох видів: відоме нам і відоме безвідносно (απλώς). Так що й нам все-таки належить починати з відомого нам. Ось чому, щоб стати гідним слухачем [розмірковувань] [5] про прекрасне (περί καλών) і справедливе (περί δικαίων), та й взагалі про предмети державної науки (περί των πολιτικών), треба бути вже добре вихованим у своїх звичках (τοις εθεσιν). Дійсно, начало [тут] - це те, "що" [дано] (το δτι), і, якщо це досить очевидно, то не виникне потреби ще й у "чому" (το διότι). Така [вихована] людина або має начала [тобто принципи], або легко може їх набути.