— Удвох сходимо, — підвівся Сергій. — Я тобі не потрібний, Настасю?
— Ні, вертайтесь скоріше.
Вона пішла на літню кухню, а Микола з Сергієм городами рушили до містка. Он чого йому відразу здалося, що десь її бачив: Настася була схожа на Олю, найбільше очима, тільки очі її доросліші, хоча вона й молодша за сестру.
— Якась вона не така, — мовив Сергій, ніби вгадуючи його думки. — Мовчить, нічого не хоче розказувати. Шось як пороблено з нею.
— Ти про що? — не зрозумів Микола.
— А, ти ж нічого не знаєш…
І знов набрав у рот води. Ніби з льоху дістає ті слова і викочує по одному. Та краще не підганяти, бо зіб’ється і м’ятиметься ще довше.
— Настася ж звідти, — сказав.
— Звідки?
— З Прип’яті.
— Як з Прип’яті? — холодно глянув на нього Микола.
— Як… А так, як ти з Києва. Після медичного туди направили. А це, каже, з курорту приїхала. У Ялті, каже, була. Тіки мені не віриться. Може, в санаторії? Може, в якійсь лікарні була? Не хоче лякати нас. Бадьориться, а воно не виходить. Я ж бачу. Курочку з собою привезла.
— Яку ще курочку?
— Ну таку, сіреньку. Курчатко, вважай. Чудернацьке. Звикло до рук, то тепер не хоче з курми ходити. До людей горнеться. Настася каже, що вигляділа його на балконі.
Настася… Настася… Настася… Палало місто, хижі відсвіти падали на чорну нічну ріку, а вони пливли у ковчезі, пливли без весел, наосліп, так, за течією, туди, куди несла їх вода, і нічого не мали, окрім сірої курочки та сліпої надії. Настася…
Вони вийшли до річки, на містку сполохано кахкнула дика зеленоголова качка й полетіла в бік острова — видно, збирала тут розсипану Миколою макуху, яку він завжди брав на принаду.
— Ну, виймай, показуй, — сказав Сергій. — Подивимось, чи ти справжній рибалка, чи просто хвалько.
Микола вийшов на місток, став навколішки, нагнувся, узяв мотузок, прив’язаний до стовпчика мертвим вузлом, і… легко витяг його з води. Щось обірвалося всередині, обірвалося, як той шнур, кінець якого тримав у руці. Він кліпав очима, нічого не міг зрозуміти, міг би подумати, що ніякого коропа й не було, то таки все приснилось, привиділося, на правду воно не схоже, але ж у руці теліпався обірваний шнур, відкіль же він взявся?
— Мабуть, мотузок був перетертий, от і обірвався, — розгублено мовив Микола. — Як же це я не побачив?
— Він же у тебе в сітці був? — спитав Сергій.
— У сітці. Зав’язаний на три вузли.
— Тоді шукай у воді, він далеко не втік.
Микола роздягнувся, забрів у річку і відчайдушно став промацувати руками й ногами дно біля стовпчиків, під містком, далі, далі, можна собі уявити, яким пришелепкуватим було його лице, коли він майже носом рив піщано-глинисте дно, здіймав таку каламуть, що якби вірити Сергієві, то сюди б зараз кинулася зграя сазанів збирати жучків-черв’ячків, але ні, не було й одненького, не було навіть того, якого Микола так надійно тут прив’язав.
— Ти не бачив, качка його не понесла у дзьобі? — вкусив Сергій, однак Микола не міг уже навіть сердитись, він очамрів од досади.
— Але ж Настася бачила, що я зловив! — закричав він, немов хлопчак, якого хтось підманив і тепер насміхається.
Сергій присів на містку, підняв шнур, який так і висів прив’язаний до стовпчика, пильно оглянув обірваний кінець і сказав:
— Не трать, куме, сили, вилазь.
— А що?
— Ножем перерізано.
— Як?
— Так, чик — і нема. Якийсь гад поцупив.
— Не може бути, тут же нікого не було, ніхто не бачив, як я його прив’язував, — не міг повірити Микола. — А потім короп у сітці ліг на дно. Я завжди кидаю тут садок із рибою, ніхто не чіпає.
— Дріботи не чіпає. А це короп, — сказав Сергій. — Четвертак у районі, п’ять пляшок самогону. Якщо півпуда, то й більше. От і відрізали.
— Чорті-й-що. — Микола стояв, опустивши руки, в жабуринні, в рясці, що поналипала йому аж на лоба, і не знав, що й думати. Якесь затяте невезіння, якась планида, що обкрадає його навіть у дрібному, відбирає найменшу втіху. «Ввесь світ, здавалось, зговорився, ввесь мир на його напустився, щоб розорить його вкінець»[7].
— Знайшов де сховати, — буркнув Сергій.
— Хто ж це забув восьму заповідь?
— Яку заповідь?
— Не кради.
— Ти шо — богомільний? Я б сам такого коропчука свиснув.
Сергій пройшовся берегом, приглядаючись, чи немає на піску слідів, щось помітив і нагинці почалапав у городи.