Написанню цієї книжки суттєво допомогла люб'язно надана мені 2002 р. фінансова підтримка Фонду Джона й Кетрін Мак-Артурів (США). Хочу також подякувати міжнародному семінарові Інституту Гуманітарного Знання у Відні, де навесні 2004 р. мною вперше було оприлюднено деякі з викладених тут ідей. Є, здається, щось символічне в тому, що така перша апробація «Українки в конфлікті міфологій» відбулася в місті першої закордонної подорожі 20-літньої натоді Лариси Косач, де вона, за власним виразом, «спасалась од українсько-російського невежества»[2]. На відміну від культур, котрі, як усе живе, нетривкі й зникомі, «невежество», як усяка неґація-руїна-ентропія, впродовж усенької людської історії залишається однаковим і незмінним. Хочеться вірити, що ця книжка зробить хоч якийсь внесок у боротьбу з нашою проґресуючою духовною ентропією.
І. «Одинокий мужчина» чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст
Впровадження в тему 31 —44
Ми — українці, це — наші герої. — Синдром колоніальної чуттєвости: від загрожености до культу сили. — Хто боїться постколоніальних студій? — Історія культури як історія чуттєвости: про методологічні засади і про предмет цієї книжки. Потреба в культурній альтернативі. — За що ми любимо Лесю?
Леся Українка як героїня національного пантеону 44—83
Зразкова українка? — «Ви мов не жінка». Головні атрибути героїні: безтілесність та інвалідність. — Хвороба в хрестоматійному каноні. — Необхідний відступ: радянське тіло як соціальний конструкт. Дещо про політику каліцтва. «А він все ще стояв і файфуру ладував». «Наша Леся», «наша Зоя» та інші «наші». — Слово Олесеві Гончару: парадигма Всенародної Хворої. — Як усе починалось: назад до І. Франка та «одинокого мужчини». «Хто Вам сказав, що я слабка?» — Трохи історичного контексту: хвороба в культурі fin de siècle. «Хвора краса». Сухоти й божевілля. — Вічне питання психології: творчість — недуга чи здоров'я? Лариса Косач проти Zeitgeist: від «Міста смутку» до «Es lebe das Leben!», між «демоном» та «науковим світоглядом». — Неокласики не винні! «Біографічна проблема». — І знову до політики каліцтва: з дій одної гордині, або Від «сердешної Лариси» до стихійної ніцшеанки. — Перші симптоми конфлікту: «хвору ізолюють»!
II. Міфологічна пригода жінки-Орфея і любовний дискурс: конфлікт інтерпретацій
До невикористаних можливостей агіографії… 84—95
Смерть «містичного нареченого» та ніч «Одержимої». — Що може жінка, або Дві парадигми «сходження в пекло»: Орфей versus Алкестіда. — Жертвування душею. Рухаємось на Схід (Арджуна, Юда…) — Хто така Міріам? З'являються гностики. Трохи першоджерел. — Смисл єресей — бунт проти «вертикалі влади». — Від «Євангелія від Міріам» до «молитви до Геліоса» — «герменевтичне коло» чи «код Лесі Українки»?
…і що ми з цим усім зробили 95—119
Смерть — не проблема: нам нецікаво. — Народження міщанської драми з духа трагедії: український рецепт. — «Любить — не любить?». Про творчий ерос: теж нецікаво. — Перший діагноз: чуттєво інфантильна культура. — Необхідний відступ: кохання і смерть у XX столітті. Від «прекрасних смертей» — через епоху масових убивств — до «табу на смерть». Культура ювенільного шовінізму. — «Раби не виростають». — А як же любов? — Про страх зрілости в літературознавстві. — Проблема «принца-консорта». — Сексуальна політика в дії: чому інфантилізують геніальних жінок. Привіт від Фройда. «Дві Марії». — Так народжувався міф: від Великої Хворої до «некрасивої дівчинки». — Що Вовчкові можна, то «нашій Лесі» зась, або Дещо про фемінізм другого покоління. — То «лесезнавство» чи «лесизм»?
«Хтось когось любить»: 1900-ті проти 2000-х 119—138
Жіноча дружба чи сексуальна єресь? — Короткий екскурс в історію чуттєвости: «школа почуттів» у XIX ст. — Про муки української лінґвістики, або «Мова як діяльність» і «мова як пам'ятник». Чому інфантильний родинний дискурс. — Ще один діагноз: культура проскрибованої чулости. — 3 історії літературних мов: materna lingua і patrius sermo як територія конфлікту. — Про «теплоту» української класики, або Чого коштував нам «рідний Сталін». — Культура без родинности і глухий кут лесезнавства. — Хвора й самотня! Парадигма торжествує.