З товаришем о один степень дотепнійшим стане розумувати ось як: отсей бачить, що я за першим разом вгадав "до пари" і передовсім прийде єму так як першому на гадку проста переміна "до пари", на "не до пари".
Але зараз же й прийде єму на гадку, що се за проста комбінация і він врешті рішить ся повторити першу і буде згадувати: до пари; згадує "до пари" — і виграє. Чим-же покажеть ся той спосіб розумованя школяря, скоро єго докладно розібрати?»
«Звичайним, — сказав я, — зрівняєм комбінуючого ума з умом противника».
«Так і є, — сказав Дюпен. — А спитавши хлопця, яким чином він доходить до повного зрівнаня, що є жерелом єго успіху, я почув таку відповідь:
"Коли зміркую, наскілько хто є розумний чи тупий, добрий чи лукавий, або що він про мене думає, настроюю вираз свого лиця як найточнійше до виразу єго лиця, а потім жду, які згідні з тим виразом думки або чувства встануть в моій душі".
Отся відповідь хлопця є ніби основою цілої глибокої бистроумности, яку приписують Лярошфуко, Лябужів, Маккіавелліому і Кампанеллі*».
«А зрівнанє, — замітив я, — розумуючого ума з умом противника, залежить, — коли я порозумів вас як слід — від докладности, з якою оцінено ум противника».
«Від того, залежить практична єго вартість, — сказав Дюпен, — а префект зі своєю когортою ошибають ся так часто передовсім ізза недостачі сего зрівнаня, як також і тому, що хибне оцінюють а радше зовсім не оцінюють ума тих, з котрими міряють ся. Вони беруть під розвагу лиш свою власну бистроумність, глядаючи чогось схованого, уживають лиш таких способів, якими би самі в потребі покористувались. Оправдане воно настілько, що їх бистроумність є менше більше виразом бистроумности мас. Та коли хитрість якого злочинця ріжнить ся характером від їх власної хитрости, злочинець, очевидно поконує їх. Таке буває все, коли та хитрість є висшого рода, а дуже часто, коли й низшого. Вони не зміняють зовсім прінціпу своїх дослідів; в найліпшім разі спонукані якимось незвичайним випадком — надмірною нагородою — розширяють або степенують старі способи свого ремесла, зовсім не рушаючи прінціпів. Що ж, наприклад, учинили вони в випадку Д.? Чи відступали від давного прінціпу? Чим є все те верченє, трібованє, стуканє, спостеріганя при помочи мікроскопу, ділене поверхні дому на нумеровані квадрати, як не піднесенєм до визшого степеня самого приміненя прінціпу або кількох прінціпів? Чи ті прінціпи не основують ся на певних понятях про людську бистроумність, до яких привик префект за довгі роки своєї служби? Чиж не бачите, що в него те само собою розумієть ся, що кождий чоловік сховає лист коли вже не в дірку виверчену в нозі крісла, так хочби в яку иньшу укриту діру чи кутик, який зустрінеть ся з єго думкою так само, як помисли хованя листу в дірку виверчену в нозі від крісла? Чи не бачите також, що так придумані закамарки вистають лиш серед звичайних обставин, та що послугують ся ними лиш плиткі уми? Тож у всіх випадках схованя можна припустити і припускаєть ся передовсім, що предмет усунено кудись і заховано вказаним способом. Відшукане єго залежить проте не від бистроумности, а виключно від запопадливости, терпеливости і витревалости тих що шукають.
І де лучить ся випадок більшої ваги або назначена велика нагорода, — що з політичного взгляду на одно виходить, там не лучало ся ще, щоб згадані средства були безуспішні.
Тепер стане вам ясно, як треба розуміти мої слова: коли-б лист був схований де-не-будь в границях дослідів практикованих префектом, або — иньшими словами — коли б принціп схованя єго містив ся в прінціпах дослідів префекта, тогді й були-б єго без сумніву звайшли. Та будь що будь, сего урядника грубо змістифіковано. Жерело-ж єго неповодженя лежить посередно в припущеню, що міністер належить до божевільних, бо має славу поета. Префект чув десь, що всі божевільні є поетами і причиною цілого єго пеповодженя є “non distributio medii”* і висновок, що всі поети мусять бути божевільними».