Та чим довше я застановляв ся над сьмілою, спритною і бистрою вдачею Д., над тим, що скоро він раз намірив як слід покористувати ся листом, так єму й треба мати єго все під рукою; над рішучою певністю префекта, що той лист не скритий в обсягу єго звичайних дослідів, — чим довше я над тим всім застановляв ся, тим більше і впевнював ся, що міністер, в ціли захованя того листу вхопив ся вельми бистроумного способу і — зовсім не силував ся єго укрити.
З такими гадками в голові, а заосмотрився в пару зелених окулярів і зовсім припадково явив ся одного гарного ранка в домі міністра. Застав єго дома. Він позіхав, протягав ся; старав ся, як звичайно, забити час, як-коли-б єму було незвичайно скучно, людина-ж з него справді, може найбільше енерґічна поміж всіми, які тепер живуть. — та лиш тогді, коли єго ніхто не бачить. Щоб достроїтись, до него, я почав жалуватись, що слабий на очи і нарікав, що приневолений уживати окулярів, а тим часом під їх ослоною, перебіг очима осторожно, раз коло разу, цілу комнату, занятий на позір виключно розмовою з господарем.
Особливо-ж звернув я увагу на широкий стіл до писаня, де, між иньшими паперами, лежало в неладі кілька листів різного змісту, один чи два музичні інструменти і кілька книжок. Тут, по довгих і запопадливих дослідах, я всеж таки не замітив нічого, що могло б збудити якесь більше підозрінє.
Врешті мої очи, бігаючи довкола по комнаті, спочили на дрантивій картоновій коробочці на листи, що на брудній синій стяжці звисала з малого мосяжного цвяха саме над параваном від печі. В сій коробці, о трох чи читорах відділах, було пять чи шість візитових карт і один одинокий лист. Той був сильно занечищений і домятий. Роздертий майже на двоє через середину він немов говорить, що намір роздерти єго в першій хвили як непотрібну цидулку, змінено чи залишено. З далека впадала в очи велика чорна печатка з дуже значною буквою Д. і адрес самого міністра, виписаний дрібним женським почерком. Лист кинуто байдужно, навіть як здавало ся, з погордою в один з найвизших відділів коробки.
Ледви я глянув на той лист, вже і знайшло ся в мене відкись пересьвідченє, що се той сам, за яким шукаю. Певно, що на перший погляд він радикально різнив ся від того, що єго докладний опис читав нам префект. Тут печать була велика і чорна з буквою Д.; там мала і червона з княжим гербом родини С. Тут адреса міністра була дрібна і зраджала женську руку; там титул одної особи королівської родини був виписаний замашисто, сьміло і рішучо. В однім лиш форматі оба листи згаджались, — в дальших різницях вражала пересада. Папір брудний і подертий ніяк не годив ся з дійсне методичними навичками Д. і зраджував намір підсунути кождому гадку, що лист не має найменшої вартости. Все те, в купі з пересадно кидаючим ся в очи положенєм листу перед очима кождіського гостя і точна згода з всіма тими висновками, до яких я дійшов був перше, — все те кажу, будило сильне підозрінє в того, хто прийшов з наміром підозрівати.
Я проволік свою візиту як міг найдовше, а вдавши ся з міністром в дуже горячу диспуту на тему що, як я се знав зовсім на певне, не переставала єго ніколи цікавити і дратувати, звертав цілу свою увагу безпреривно на лист. Підчас того досліду я вбив собі в память єго внішний вигляд і уложенє в коробці. В кінця відкрив я щось таке, що вибило останну крихту сумніву, яка могла ще в мене задержатись. Приглядаючи ся рогам паперу я запримітив, що вони більше стулені, ніж се видалось-би потрібним. Вони були зломані, як се лучає ся з твердим папером, що єго раз зложено і стулено при помочи машини, а потім відогнуто в сторону притивну тому складови чи краєви, що єго творив первістний рубець. Того відкрити було для мене досить. Я знав вже, що листь, мов рукавичку перелицьовано, вигладжено, і наново запечатано. Попращавши міністра зараз, я вийшов, лишивши в него на столі золоту табакерку.
Другого дня я зголосив ся по табакерку і ми з запалом поновили вчерашню розмову. Та саме підчас нашої розмови, безпосередно під вікнами дому роздав ся голосний вистріл, ніби з пістолета, почім наступили страшні крики і зойки наляканої черні. Д. метнув ся до вікна, відчинив єго і виглянув. В тій хвили я підійшов до коробки, виймив з неї лист, сховав єго в кишеню, а на єго місци поклав внішне facsimile, яке приготовив собі старанно дома. Букву Д. прийшло ся мені підробити легко при помочи відтиску з хліба.