Проби поясненя того феномена, що, як пригадую собі, з першу промовляли сильно до мого пересьвідченя, показали ся мені тепер в зовсім иньшім сьвітлі і вже мене не вдоволяли. Загальна гадка така, що той водоворот, подібно як і три менші між островами Феррое, має своє жерело виключно у взаімнім напорі филь, які в часі припливу і відпливу піднимають ся і опадають, вдаряють собою о скелі і кручі і здавлені між ними переливають ся неначе водопад. Чим висше піднимаєть ся струя, тим глибше приходить ся їй падати. А се й причина водовороту або пропасти, що, як відомо з меньших досьвідів, захоплює все з нечуваною силою.
Отеє слова «Британської Енциклопедиї». Кірхер*, і иньші уявляють собі, будьтоби в центрі Мальштрому отвирала ся безодня, що сягає десь дуже далеко, — може й до Ботнійського заливу, як се в однім місци рішучо натякаєть ся. Ся думка, хоч і яка непевна, підходила найбільше під мої здогади в хвили, коли я вдивлявся у Мальштром. Тим то здивувало мене доволі, коли я, висказавши єї провідникову, почув, що вона, правда, найбільше популярна й поміж Норвежцями, але сам він не йме їй віри. Про висше наведену гадку сказав просто, що єї не розуміє. І в сім я з ним вповні згодив ся, бо зовсім понятна на папери, в виду того гуку і тої пропасти вона стає незрозуміла й виходить на просту нісенітницю.
«Тепер ви бачили добре водоворот, — сказав старець. — Коли схочете обійти сю скелю і скрити ся за нею від вітру і реву вод, що аж глушать вуха, розповім вам одну історию, аби знали, що і я можу дещо знати про Мальштром».
Я усадовив ся, так як він бажав. Він почав:
«Був у нас, в мене і в двох моїх братів, колись човен з двома щоглами до сімдесяти тон клажі й на нім ловили ми звичайно рибу коло Веру, між островами, з того боку Моско. На всіх морських шипотах у відповідну пору* ловля риб добра, скоро лиш є в кого відвага зважити ся на неї. Та на всіх мешканців Лофодського побережа лиш нас трох було таких, що пускали ся до згаданих островів і зробили собі з того ремесло. Звичайні місця ловлі риб лежать значно низше на полудни; тамки ловить ся риба цілий день без великого небезпеченьства. Тому й пливуть туди найохотнійше. В місцях, що ми їх собі вибрали, тут висше поміж скелями, ловили ся не лиш ліпші роди риб, але й богато більше, так що в нас часто за день було більше риби, ніж в боязкого рибака призбиралось за тиждень. От і пускали ся ми на ту дійсне розпучливу спекуляцию, — наражуванє житя заступало нам працю, а відвага ставала за капітал.
Човен держало ся в однім заливі на побережи, відси яких пять (англійських) миль в гору. А був у нас звичай користати в часі погоди з пятнайцяти хвилевої тишини, перехапувати ся через сей канал Моско, ген по визше водовороту, а там закидати якір десь коло Оттергольму або Зандфлєзена, де течія не така напрасна, як де инде. Там оставали ми звичайно аж до нової тишини; тогді і піднимали якір і вертали домів. Ми ніколи не пускали ся на таку виправу без прихильного бічного вітру й не маючи певности, що він не устане до нашого повороту. І мало коли в тім перечислювались. За шість років всего два рази прийшло ся нам простояти цілу ніч на якорі із за мертвецької тишини, яка в сих сторонах панує рідко Раз випало нам просидіти тамки трохи не тиждень о смертнім голоді, завдяки бури, що зірвала ся по нашім приїзді й не давала подумати навіть про те, щоб мож було перебрати ся через розбурханий канал. А то було-б нас мимо всякої обережности загнало на отверте море, бо струя вертіла нами з такою силою, що ми врешті раді не раді витягнули якір. Та, на щастє, попались в одну з тих безчисленних поперечних течій, що то нині появляють ся тут, завтра там, і та занесла нас до захищеного від вітру Флімен, де нам пощастилось висісти.
Я і в двайцятій части не вспів би розповісти вам про ті труди, яких ми там зазнали. Там і в погідну пору не дуже то безпечно, та нам в часі самого Мальштрому все щастило ся; ми виминали єго без пригоди. А таки нераз душа була вже на рамени зі страху, щоб не опинити ся там на хвилю перед або по тишині. Часом, коли ми випливали, вітер не був такий сильний, як нам здавало ся. І тогді нам зовсім не так плило ся, як бажало ся; струя не давала кермувати човном. В старшого брата був син літ вісімнайцяти, в мене — два спорі вже хлопці. В таких хвилях вони були-б нам дуже придали ся, чи то при веслах, чи пізнійше, при самій вже ловли. Та самі йдучи на загибіль, ми не мали якось серця наражати і молодих на те небезпеченство — бо, нехай там каже, що хто хоче, небезпеченство тут стравді грозило страшне.