Крім сухот добачувалось в недужого аневрізм аорти. Діяґнозу в тім напрямі робили неможливою симптоми скостенілости. По думці обох лікарів Мр. Вальдемар мав умерти на другий день (в неділю), около півночи. А було то саме в суботу о семій годині вечером.
Лікарі Д. і Ф., відходячи від постелі недужого, щоб розмовити ся зі мною, по-пращали ся з ним в посліднє. Вони не мали вже наміру вертати ся, але на мою просьбу прирекли заглянути до недужого другого дня вечером, о десятій.
Після їх відходу я розмавляв свобідно з Мр. Вальдемаром про єго близьку смерть, так само як трохи лиш подрібнійше про намірений експерімент. Він сам ще додавав мені охоти, а навіть виявив нетерпеливе бажанє, щоб єго перевести. Напирав на мене, щоб зараз брати ся до діла. З нами була жіноча і мужеська прислуга, але в мене не було на стільки відваги, щоб самому забирати ся до діла, якого, після чогось наглого, не могли б потвердити більше віродостойні сьвідки. Оттим то я й відложив діло до восьмої години другого вечера. Аж тут надійшов студент медицини Мр Теодор Л-л, з яким я трохи знав ся і вирятував мене з дальшого клопоту. Зпершу в мене був намір ждати на лікарів. Та в виду того, що не було вже хвилі до страченя, бо Вальдемар майже конав, як і з огляду на усильні бажаня єго, я рішив ся приступити до діла зараз. Мр. Л-л згодив ся ласкаво зважати на все, що наступить. На основі єго записок подаю отеє справозданє. Тут ті записки по части наведені дословно, по части в скороченім змісті.
Було ще майже пять хвиль до восьмої, коли я, взявши недужого за руку, попросив єго заявити Мр. Л-л по змозі як найвиразвійше, чи пристає він на те, щоб я спробував тепер загіпнотизувати єго. Він слабим голосом, але зовсім виразно, відповів :
«Так, добре, загіпнотизуйте мене». Безпосередно ж по тім додав: «Бою ся, щоб все вже не було запізно».
Скоро він се сказав, я став потягати рукою в такий спосіб, який — те знало ся вже з досьвіду. — впливав на него найскорше Перший рух моєї руки вздовж єго чола був очевидно успішний. Та як не напружав я всі мої сили, дальшого впливу, аж до кількох хвиль по десятій не мож було замітити. Тогді, згідно з умовою, явили ся лікарі Д. і Ф. Я кількома словами розказав їм про свій намір. В виду того, що недужий вже був в аґонії, вони зовсім не спротивились і я без ва-ганя робив своє дальше, змінивши лиш поперечні рухи на повздовжні, та впяливши свій погляд в праве око хорого.
Живчик не давав ся вже чути. Віддих став уриваний, повтаряв ся що пів хвилі. Таке тревало без зміни трохи не чверть години. І тогді, підчас віддиху, вирвало ся з грудий умираючого природнє, та дуже глибоке зітханя. Уриваний віддих, устав, а радше при тих-же півхвилевих перервах перестав бути уриваний. Члени недужого були студені як лід.
Пять хвиль перед одинайцятою я замітив зовсім недвозначні познаки месмеричного впливу. Шкляний вираз очий став такий штивний, як коли-б хорий вдивив ся в себе самого. Буває таке виключно лиш в гіпнотичнім сні і ніколи не заводить. Після кількох скорих повздожних рухів повіки затремтіли як підчас западаня в сон, а там зліпили ся зовсім. Все-ж таки се мене не вдоволило. Я виконував рухи рукою так довго, поки доволі вигідно уложені члени сплячого не ствердли зовсім. Ноги, а так само й руки, що сиочивали в мірнім віддалеяю від стегон, були випружені, — голова дрібку піднята.
Коли я з тим упорав ся, було вже по півночи. Я попросив притомних, щоб провірили стан, в яким находив ся Мр. Вальдемар. По кількох пробах заявили, що находить ся в незвичайно досконалім стані гіпнотичного сну. Цікавість обох лікарів була сильно подразнена. Д-р. Д. рішив ся зараз остати при недужім цілу ніч, а д-р. Ф. пращаючи ся, прирік явити ся досьвіта. Мр. Л -л. і прислуга лишили ся.
Ми оставили Мр. Вальдемара в повнім спокою менше більше до третої години рано. Коли я зближав ся до него, лежав так самісінько, як тогді, коли відходив д-р. Ф., в тім самім положеню Живчика не було чути. Віддих був легкий — ледви зраджало єго приложене до уст зеркало. Очи були прижмурені природно, члени штивні і зимні як мармур. Досить, що в загалі не був то вид мерця.
Підійшовши до Вальдемара, я, сям і там злегка пересовуючи руку по єго тілі, від нехочу майже стрібував приневолити єго руку до наслідованя рухів моєї руки.
Такі проби доси ніколи ще не удавали ся мені з недужим. Я не мав певне великої надії, щоб і та проба повела ся. І трохи не остовпів, — єго рамя* слабо, правда, але й доволі скоро рухало ся у всіх напрямах, які я означив лиш моєю рукою. Я стрібував розмовитись з ним кількома словами.
«Мр. Вальдемар, — кажу, — ви спите?»
Він не відповів, але я спостеріг дрожанє коло уст. Се спонукало мене повторити питанє раз і другий. За третим разом ціле єго тіло з легка здрігнуло ся, повіки підвяли ся на стільки, що з під них показала ся біла лінія білок. З поміж уст, що порушили ся слабо, ледви чутним шепотом роздали ся слова: