Волейболістки переглянулися, пошептались, і цей тривожний шепіт, мов свіжий вітерець, враз увірвався до палати. Чемпіони заворушилися, трохи попідводилися з подушок, а Сергій усміхнувся Майї.
— Не звертайте на них уваги! — дзвінко сказала Майя. — Вони цілком здорові… Просто корчать дурня!
— Ні, — заперечила Електронічка, придивляючись до лежачого Електроніка. — Вони хворі. Здорові не корчать дурня.
Макар сів у постелі, взяв у руки подушку.
— То це ми хворі?! — вигукнув він. — Ану, хлопці, покажемо пас! — і метнув свою подушку в Професора.
Професор устиг кинути свій тугий снаряд Сироїжкіну, взяв подачу Макара. Подушки полетіли по палаті, сіючи в повітрі пух та пір’я, лунко гепаючи у витягнуті долоні. Подушки, м’які, теплі подушки, хранительки снів і безсонних думок, — їх шалено-весело ганяли зараз по замкнутому колу, перетворювали в безформні жмути, вибивали з них усі спогади.
— Припиніть хуліганити, — сказала, заходячи до палати, нянечка. — Бо хто ж підмітатиме?
Подушки вмить опинилися на місці, гравці пірнули під простирадла.
Нянечка, кліпаючи, дивилася на повислий у повітрі сріблястий пил.
— Ну чисто малі діти…
— Перша ознака еговірусу, — сказав, заходячи, лікар. — Апатія упереміжку з придуркуватістю та душолінощами!
Макар висунув голову з-під простирадла:
— То ми хворі, чи що?
— Хворі, — відповів лікар. — Вас іде обстежувати комісія.
Він причинив двері й наклеїв на них грізне застереження:
КАРАНТИН! ЕГОВІРУС!
СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО!
Ох, і напереживалися дівчатка, спостерігаючи у вікна всілякі сцени. Що тільки еговірус не коїть з нормальними людьми! Аж бере жаль…
А тут ще повилазила з кущів малеча з молодших загонів, стала гасати біля карантинної дачі, викрикуючи хором:
Знають люди, знають звірі:
Два на два — завжди чотири.
Справжня дружба не загине…
Роботе, ти не людина…
Так, пішла гуляти по світу пісенька, що її склав якийсь жартівник у Сергійковому дворі.
Дівчатка прогнали зухвалих куплетистів. Хай відпочинуть хлоп’ята. Може, отямляться…
— Елеку, — пошепки покликала Електронічка, — лізь у вікно.
— Навіщо? — відповів Електронік.
— Подихаємо свіжим повітрям. Вирішимо, як вам вилікуватися.
— Не хочу, — почулася відповідь.
— А що ти робиш лежачи? — не могла зрозуміти Електронічка.
— Я досліджую новий метод робототехніки, — пояснив електронний хлопчик. — Під умовною назвою «Ел-елечка…»
— Ел-елечка? — Електронічка сіпнула плечем. — Що за дурниці? При чому тут я?
— Ти — новий напрям у кібернетиці, — промимрив Електронік.
Гусєв у самих трусах стрибнув на середину кімнати й затрясся на місці, немов у пропасниці.
— Ел-елечка!.. Ой, тримайте мене! — кричав він. — Зараз я лусну! Ель-ель-елечка!..
Прибіг лікар і уп’явся очима в нього.
— Тримайте мене! — кричав Гусєв, пританцьовуючи. — Ель-ель-ель… Ель-ель-елечка!..
Лікар, розставивши руки, пішов на нього. З іншого боку наближався Ростик. Гусєва поклали.
— Де тут салон мод для роботів? — задихався від сміху Макар. — Наш капітан закохався! Забив собі гол… Хіба тепер виграєш? Вірно, хлопці? Га?..
Дівчатка чекали, що Електронік обуриться безглуздим жартом, однак той промовчав. Навіть Сергій не знав, як угамувати носія буйного вірусу — Макара. Певно, всі вони й справді хворі.
— Ходімо звідси! — Майя потягнула Елечку за рукав. — Вони дурня корчать.
Елечка не відривала ліктів від підвіконня, ще раз оцінюючи обстановку.
— Що ж ви, хлопці? — прошепотіла вона. — Що ж ти, Еле?
Електронік не реагував.
І тоді вона остаточно переконалася, що Ел серйозно хворий.
— Їх треба виручати!
Вона повернулася від палати, наказала собі: «На старт!»
— Ель-ель-елечка! — летів з розчиненого вікна голос буйного Гусєва.
Електронічка раптом зірвалася з місця і, зблиснувши на сонці, ковзнула по тінистій алеї. Дівчатка остовпіли.
— Ти куди, Елю?
— Я… скоро… повернусь…
Три слова залишилося від зниклого капітана.
З кущів за цією сценою уважно спостерігали два світних зелених ока. Рессі не втручався у те, що відбувалося. І його гїриятелі з Волошок, які притаїлися поряд у траві, теж ні разу не дзявкнули. Треба спочатку зрозуміти, що хочуть ці дивні люди.
ВРЯТУВАТИ ЕЛЕКТРОНІЧКУ!
Електронічка повернулася з професором Громовим через півтори години: вони приїхали на таксі з міста, з наукової лабораторії, до якої спортсменка добігла за двадцять хвилин. Хоч Елечка із скрупульозністю електронного репортера передала весь хід подій, професор не міг визначити, що за хвороба уразила Електроніка, й він поспішив на допомогу.