ЛОМИСИЛА. Будеш знати, як з чесними фальшивими картами грати. Ось тобі ось!
Б’є його ще раз, той зникає під землю.
Усі вилазять із змієвої шкіри.
УСІ. Як же його оживити?
ОПОВІДАЧ (з’являючись на сцені). Як? (До дітей в глядацькій залі). А ви, діточки, не підкажете, як це зробити?
Діти хором підказують.
Тоді ЦАРІВНА ПЕТРІВНА бере пляшечку з цілющою водою, бризкає на МАМАЯ.
МАМАЙ. Як довго я спав...
ОПОВІДАЧ. Спав би ти й довше, коли б не твої вірні друзі. Ну, а тепер нам пора провести Царівну Петрівну до її палацу...
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не хочу до палацу, там знову якийсь підмітайло мене в рабство продасть.
НЕВСИТИМЕЦЬ. І все-таки мені прикро, що ми того підмітайла отак і одпустили.
ЛОМИСИЛА. До наступної казки ми його одпустили.
ОПОВІДАЧ. Вірно! Я для таких героїв, як ви, ще й не одну казку вигадаю.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. То навіщо ж мені царство? Коли в мене, нарешті є такі вірні друзі? І казки?
На кін виходять жебраки.
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Подайте сліпому, незрячому, до роботи негодя-чому...
МАМАЙ, Та скільки разів казати тобі: немає в мене нічого!
Раптом здогадка промайнула йога лицем. Він піднімає цареву корону.
Покрутивши її в руках, подає жебракові.
МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ЦАРІВНА ПЕТРІВНА, ДЖЕЙН, ЖАННА (співають).
З цією піснею герої йдуть зі сцени через залу, прощаючись із глядачами.
Там лишається один ОПОВІДАЧ.
ОПОВІДАЧ. Цю казку якось розповіла баба дідові, дід – сусідові, сусід кумі на толоці, кума вороні та сороці, сорока жити не могла, доки усім не рознесла, від неї я взнав і вам розказав. З тим усі прощавайте, але нас не забувайте. Приходьте всі сюди частіше, і буде і вам, і нам, і всім на світі веселіше!