МАМАЙ. Скільки я буду казати: нема!
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Дай перевірю.
Лізе МАМАЄВІ до кишені.
МАМАЙ. Що-о?!
ЖЕБРАКИ. От ми зараз перевіримо, є там, чи нема...
МАМАЙ. Що-що?
Жебраки-рекетири тісним колом оточують його.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Ану – пострибай.
МАМАЙ. Та кажу ж вам, в мене нічого нема, хіба що оцяя шабля. (Починає виймати шаблю з піхов). Ось я вам зараз подам. Зараз – ви в мене пострибаєте.. .
Жебраки Сонного царства вмить розбігаються.
ЖЕБРАКИ (співають):
МАМАЙ (сам до себе). Чи мені йти? Чи мені не йти?.. Як хочеш стати справжнім козаком, то хіба можна вагатися? Піду!
Картина III
ЦАР біля чарівного свого дзеркала грається мечем-самосічем. Зачувши кроки, припиняє, ховає зброю, чинно сідає.
МАМАЙ заходить до царського палацу, де на троні сидить Цар. Потім з-за трону повільно витикається, визирає РАДНИК-ЗРАДНИК.
МАМАЙ. Здрастуйте вашій ха... вашому палацові.
ЦАР. Здоров тобі, хлопче. А що ти нам скажеш?
МАМАЙ. Чи давали ви оголошення?
ЦАР. Ну, давали. Ну то що?
МАМАЙ. Я хочу йти визволяти вашу сестру.
ЦАР. А-а... Он воно що... Визволяти... Зникнення моєї сестри – то велика загадка.
МАМАЙ. Так я розгадаю.
ЦАР. Отак одразу й дозволь першому-ліпшому (уважно міряє його поглядом) героєві рятувати рідну сестричку... Ти спершу мусиш довести, що вартий того.
МАМАЙ. Я – доведу. А як?
ЦАР. Спершу розгадай яку-небудь легеньку загадку. А як не вгадаєш, то я оцим ось чарівним мечем-самосічем тобі голову – р-раз!
МАМАЙ. Вгадати мені, чи не вгадати? Згоден.
ЦАР замислюється. З-за трону висовується РАДНИК-ЗРАДНИК, щось шепоче йому на вухо, хихотить.
ЦАР. Відгадай: скіко в небі зірок?
МАМАЙ. Триста п'ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок одна зірка!
ЦАР озирається за трон, витягає звідти за комір РАДНИКА-ЗРАДНИКА.
ЦАР (до РАДНИКА-ЗРАДНИКА). Вірно?..
Той на це знизує плечима.
МАМАЙ. Не вірите? То перерахуйте їх усі, та й переконаєтеся.
ЦАР. Еге-е... Перерахуєш ті зірки...
МАМАЙ. Отже я дав вірну відповідь?
ЦАР. Та... Трошки так.
МАМАЙ. Отже відпускаєте мене за Царівною Петрівною?
ЦАР (знизавши плечима). Та йди вже з моїх очей.
МАМАЙ. То хоч скажіть, в якому напрямкові вона пропала?
ЦАР. Підеш на південь півночі – не помилишся. Туди, де всі царівни й зникають.
МАМАЙ. Куди-куди?
ЦАР. А потім – ліворуч.
МАМАЙ (замислившись). Чи мені йти?.. Чи мені не йти?.. Піду! Бувайте здорові.
ЦАР. До побачення... Тобто прощавай!
МАМАЙ виходить.
ЦАР (за трон). Мій вірний Раднику-зраднику! (До себе). Як це в біса зрадник може бути вірним?
РАДНИК-ЗРАДНИК миттю з’являється з-за трону.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Що пан Цар накаже?
ЦАР. Підеш слідом за цим хлопчиною... Та дивись же мені, щоб він бува не дійшов до Царівни Петрівни.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Хе-хе-хе... І цього – туди ж. Скільки їх уже пішло, гай-гай... І не дійшло.
ЦАР. І не дійдуть. Їм, богатирям, усе дано: красу, молодість, силу. Що їм іще треба? Так ні, не сидиться, бач, на місці.
РАДНИК-ЗРАДНИК. І цей – туди ж. (Мнеться). От тільки я одного збагнути не можу: навіщо ми їх усіх на погибель спроваджуємо?
ЦАР. Не можеш?
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ось вам хрест, пане Царю.
ЦАР. А ти подумай: навіщо мені на білому світі богатирі? Га? Мені потрібні такі: слабісінькі, сірісінькі, слух’янісінькі... Ясно?
РАДНИК-ЗРАДНИК. А-а, он воно як... Ге – а як ворог на нас нападе, як же тоді без богатирів, пане Царю?
ЦАР. Ворог? На наше Сонне царство? Та кому воно в біса потріб... Гм. На ворогів у мене є (показує, де на троні в нього висить чарівний меч-самосіч. Виймає його із піхов, він виявляється утричі довший за піхви, милується.) Я ним особисто будь-якого ворога подолаю! Ясно? Навіщо мені богатирі?
РАДНИК-ЗРАДНИК. ... А потрібні вам такі слухняні та покірні. Такі ось, як я.
ЦАР. Ростеш... На очах ростеш.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Радий служити!