МАМАЙ. Тоді – в дорогу!
Усі троє рушають.
Картина V
МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ і ЛОМИСИЛА підходять до таблички, на якій написано:
«Гостинно просимо до Темного царства!»
Навколо, дійсно, дуже темно.
Друзі вагаються переступити кордон цього царства.
НЕВСИТИМЕЦЬ (додивляючись до таблички). Ой, яке ж гарне та гостинне це Темне царство, які гарні написи на ньому...
Поривається вже туди йти.
МАМАЙ. Стій! Треба нам, хлопці, в чоботи насипати своєї рідної землі, бо хто його зна, чи вдасться нам так само гостинно (киває на табличку) звідти вибратися.
Скидають чоботи, насипають туди по добрячій жмені землі, після чого взуваються й рушають до Темного царства.
Там, у Темному царстві в суцільній темряві біля своєї хатки порається ДІДУСЬ (а нам неважко упізнати в ньому ОПОВІДАЧА ).
ДІДУСЬ. Я ще ніколи не чув, щоб у нашому царстві та хтось співав.
МАМАЙ. Здрастуйте вам, Дідусю!
ДІДУСЬ. Драстуйте, дітки.
МАМАЙ. Дідусю, чи можна у вас трошки водички попросити...
НЕВСИТИМЕЦЬ. ... бо їсти так хочеться...
ЛОМИСИЛА. ... що й переночувати ніде!
МАМАЙ невдоволено цитькає на друзів.
ДІДУСЬ. Та переночуйте, дітки, коли смерті не боїтеся.
МАМАЙ. Смерті?.. Дивне царство у вас, Дідусю...
ДІДУСЬ. Та це, синку, Темне царство. Таке темне-темне... Й ти хочеш, щоб воно було не дивне? Бо керує ним Змій-багатоголовець.
ЛОМИСИЛА. Ну, тоді вкладаємося, хлопці, спати. Де ж іще його й поспати, як не в Темнім царстві?
Вкладаються.
ДІДУСЬ. Козаче Мамаю, а куди це вас Бог несе?
МАМАЙ. Ідемо ми, Дідусю, шукати Царівни Петрівни. Та от біда: не знаємо, куди йти. А ви часом не чували, не знаєте, де вона тепер?
ДІДУСЬ. Чувати – чував, а от знати – не знаю. Одно лише відаю: далеко, вам, синку, ходити буде.
МАМАЙ. А може тут хтось у вас про те тямить?
ДІДУСЬ. Є тут у нашім Темнім царстві один великий знайник... Але про це – завтра.
ЛОМИСИЛА. Довго ви там ще бухтітимете? Спати!
Сплять.
Над ними лунає пісня:
Друзі поринають у сон.
На сцени із пітьми з’являється РАДНИК-ЗРАДНИК.
Навшпиньки він окрадається до поснулих героїв.
Раптом над сценою пролітає на летючому килимі ЗМІЙ-багатоголовець, свище, немов паротяг, наштовхується в темряві на РАДНИКА-ЗРАДНИКА, збиває з ніг і той карачкує геть.
РАДНИК-ЗРАДНИК (карачкуючи). О, рани!
ЗМІЙ. Ге! Та тут людським духом пахне...
МАМАЙ (прокидаючись). Де б то не пахло, коли я прийшов.
ЗМІЙ. Я – Змій-багатоголовець, скрізь літаю, усіх пожираю. А ти хто?
МАМАЙ. А я – Мамай, по білому світові походжаю, усіх із біди виручаю.
ЗМІЙ (ридає). Нема, нема вже в моєму царстві нікого, окрім цього діда старого, кого б тут виручити. Немає людей...
МАМАЙ. А де ж усі поділися?
ЗМІЙ (ридає). Я й з’їв.
МАМАЙ. От тобі совісно стало, тому ти й плачеш?
ЗМІЙ. Не тому! Просто не стало мені поживи, окрім сього старезного й несмачнезного діда... Тому й плачу.
ДІДУСЬ. Захисти мене од нього, козаче-Мамаю!
ЗМІЙ-багатоголовець починає зненацька сміятися та реготатися.
ЗМІЙ. А от ти тепер спитай у мене, чого я тепер вже не плачу, а сміюся?
МАМАЙ. Бо ти переді мною покаявся і тобі легше стало?
ЗМІЙ. Перед тобою? Покаявся?? Тьху. Я сміюся та радію, бо – ти прийшов і знов є що їсти.
МАМАЙ (риторично). Будемо битися, чи миритися?
ЗМІЙ. Бач, журився я за м’ясом. А м’ясо – саме прийшло, ще й балакуще трапилося... (До інших своїх голів). Поїмо?
Ті ствердно закивали.
ЗМІЄВІ ГОЛОВИ. Еге. Егешечки!
НЕВСИТИМЕЦЬ підхоплюється зі сну.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Де? Що? «Поїмо»? Коли?
ЗМІЙ. О! Ще один! Та поїмо, поїмо! І тебе – теж.
НЕВСИТИМЕЦЬ (кліпаючи, оглядаючи ЗМІЯ). О, насниться ж таке. Отак лягати спати на голодний шлунок...
ЗМІЙ. Ну, це кому як, хе-хе.