Її появу привiтало ревiння пiдлiткiв, що пили пиво.
- О, нова лялечка! - загули вони. - Дiвчинко, йди до нас, приcтань до веселої компанiї. З нами не пропадеш, лялечко! Iди до нас, Чорний Франек запрошує тебе.
Губи в дiвчини зневажливо скривилися, обличчя спохмурнiло. Вона знизала плечима й попрямувала до мого столу, де тiльки й були вiльнi мiсця.
- Можна? - спитала вона.
I коли я ствердно кивнув, сiла на краєчок стiльця. З перевiшеної через плече сумки вийняла два бутерброди, загорненi в тонкий папiр, розклала снiданок на столi й пiдiйшла до буфету замовити щось пити.
Компанiя пiдлiткiв усе не вгамовувалась, жестами й вигуками запрошуючи дiвчину до свого столу. Вона не зважала на зачiпки, взяла в буфетницi пляшку лимонаду й повернулася до мого столу.
- Це вашi знайомi? - спитав я.
Вона здивовано глянула на мене:
- Я взагалi їх не знаю.
Я хотiв спитати, з якого мiста вона приїхала, та в цю мить з-за столу пiдлiткiв звiвся хлопець з величезною чорною чуприною, схожий на крука з розставленими крилами. Це, певно, й був Чорний Франек.
Вiн пiдiйшов до нас перевальцем, як моряк, глибоко заклавши руки в кишенi брудних джинсiв.
- Чому ти нас не слухаєшся, лялечко? - спитав вiн, схилившись до дiвчини. - Нас тринадцятеро, а тринадцять, як ти знаєш, нещасливе число. Ти була б чотирнадцята.
- Менi не потрiбне ваше товариство, - буркнула дiвчина.
Чорний Франек випростався, нiби його хтось штрикнув у спину.
- Тiльки не приндись! - гаркнув вiн. - Мабуть, чула про ватагу Чорного Франека?
- Не чула, - вiдрубала вона.
Вiн скрушно похитав головою.
- Значить, не читаєш газет, неосвiчена ти людина. Бо в "Експресi" вмiщено велику статтю про ватагу Чорного Франека з Охоти. Нiби через нас немає спокою у всьому районi. Оце ж я i в Чорний Франек, вiдбув один рiк виправної колонiї, - повiдомив вiн так гордо, мов солдат про бойовi нагороди.
Дiвчина знову зневажливо знизала плечима. Це дуже зачепило хлопця, а надто, що вся ватага прислухалася до їхньої голосної розмови.
Гарна руда дiвчина в червонiй, як вогонь, кофточцi, невдоволено скривившись, стежила за Чорним Франеком. Тепер вона презирливо закопилила губи й гукнула:
- Дай їй спокiй! Хiба ти не бачиш, що це провiнцiйна гуска?
Хлопець засмiявся, за ним зареготала вся ватага.
- То ти провiнцiйна гуска? Але тепер ти вже знаєш, хто я такий. I якщо я ввiчливо запрошую, то треба слухатись. Ну, гайда! - крикнув вiн i мiцно вхопив дiвчину за плече.
Я пiдвiвся з-за столу.
- Стривай, хлопче. Iди на своє мiсце i дай дiвчинi спокiй.
Чорний Франек почервонiв з гнiву. В закусочнiй запала така тиша, що я почув шепiт дружини пана Анатоля:
- Благаю вас, не втручайтеся. То ж розбишаки.
Пан Анатоль безпорадно озирнувся. Видно було, що йому кортить дати волю своїй звичцi всiх повчати. I випала ж дуже слушна нагода. Але, побачивши понурi, впертi обличчя, мабуть, злякався.
Вiн повернувся до мене спиною, немов пiдкреслював, що нi у вiщо не втручається.
"Боягуз", - зневажливо подумав я. I вiдразу ж вся моя симпатiя до нього i поблажливiсть до його повчань розтанули.
А дiвчина? Я помiтив, що вона трохи зблiдла. Потiм глянула на мене, кинула погляд на Чорного Франека. I раптом зробила щось таке, що мене безмежно здивувало. Пiдвелася з-за столу й сказала хлопцевi:
- Зрештою, я можу пiдсiсти до вас. Менi навiть цiкаво, що ви за компанiя.
I пiшла до їхнього столу, а вся ватага привiтала її диким вереском. Чорний Франек зневажливо скривився i, йдучи за дiвчиною, кинув у мiй бiк:
- Ну, й чого ви втручаєтесь, старигане?
Я почервонiв.
- Отака тепер молодь, - пробурчав Анатоль.
Пiдтюпцем пiдбiгла до мене буфетниця в брудному фартусi.
- О боже, який же ви необережний, - вона молитовне склала руки й притулила їх до великого живота. - Адже могла зчинитися страшна веремiя. Я знаю їх, цю ватагу Чорного Франека. Вони вже були тут минулого лiта, цiлий мiсяць бешкетували над Озерищем, аж поки мiлiцiя їх утихомирила. А вже шкоди наробили! Кiлька човнiв украли й розтягли по всьому озерi, вибирали рибу з неводiв. Та все так спритно, що мiлiцiя не могла спiймати їх на гарячому i посадити за грати. Тепер знову тут. Ой, невеселе лiто нас чекає. Наполохають туристiв, то нiчого й не заробиш.
Тепер я пильнiше придивився до галасливої компанiї. Отже, це була не просто зграя розбещених хлопцiв i дiвчат, це вже злочинцi. Ватага шибеникiв та бешкетникiв i навiть злодюжок. Але жодному не бiльше як сiмнадцять рокiв; Чорний Франек здавався навiть трохи молодшим. "Що штовхнуло хлопця на такий шлях?" - подумав я. Або ота руда дiвчина в червонiй кофточцi й елегантних еластикових штанях. У неї витончене обличчя, нiжнi руки, старанно зачесане волосся. Зовсiм тобi "дiвчина з доброго дому", як колись казали! I як вона опинилася серед цiєї зграї?
Галас пiдлiткiв раптом стих. Котрийсь iз хлопцiв побачив у вiкно, що до берега пiдпливає невелика спортивна яхта. Вся ватага вибiгла з закусочної. Блондинка з косою i собi вийшла на берег. Здавалося, їй дуже добре в новiй компанiї.
- У-х-х, - голосно, з полегкiстю зiтхнув пан Анатоль. I вiдразу ж у ньому прокинулося бажання повчати.
- Найкраще обминати їх десятою дорогою, - звернувся вiн до мене. - На щастя, Озерище не маленьке - можна буде якось їх уникати. А з другого боку, чому мiлiцiя не приборкає цих шибеникiв?
Мене дратувала його балаканина. Я був сердитий на цього боягуза.
- До найближчого вiддiлення мiлiцiї, наскiльки я знаю, п'ятнадцять кiлометрiв. А зрештою, мiлiцiя не може бути всюди i, мабуть, не конче треба щоразу її викликати. Досить буде громадянам не дрiмати й не повертатися спиною.
Вiн образився. Його дружина поспiшила йому на допомогу:
- Хай краще кожен пильнує свого носа. Що вам до тiєї дiвчини? Ви втрутились, i хтозна, чи не дiйшло б до бiйки. А дiвчина, як бачите, не краща за них.
Я здвигнув плечима. Я вважав, що вчинив правильно, хоч як там повелася дiвчина з косою. Але сперечатися далi з дружиною Анатоля було марно. Я вдав, нiби теж зацiкавився яхтою, що пiдпливала до берега, i пересiв ближче до вiкна.