- Де? Де ви ловитимете? - спитав пан Анатоль. - Я хотiв би хоч раз побачити, як ви закинете спiнiнг. Чи, може, мiсця вашого рибальства таємниця?
Обличчя в князя знову стало доброзичливе.
- Я ловитиму бiля мису Судака, - вiдповiв вiн.
- Зовсiм не знаю, де це, - сторопiв лицар спiнiнгу. - Я уважно читав путiвник по Озерищi, але такого мису там не було.
- Можливо, - погодився пан Краватик. - В одного знавця Озерища я купив карту з позначеними на нiй мiсцями, де ловиться яка риба. Цей знавець озера скористався назвами, що їх вживає мiсцеве населення. Янеку, - звернувся вiн до Бороданя, - може, принесеш з яхти нашу карту? Ми покажемо добродiєвi, де розташований мис Судака. Його цiкавить мiй метод...
Бородань збунтувався.
- Сам принось ту карту. А зрештою, менi здається, ми забули її дома.
Сказавши це, вiн узяв з пiдлоги ящик з пивом i, сердито бурмочучи щось собi пiд нiс, вийшов iз закусочної.
Авторитет князя знову захитався. "Його свiтлiсть" квапливо скiнчив розмову.
- Мис Судака розташований у пiвнiчнiй частинi Озерища. Там ви мене знайдете. Мою яхту неважко помiтити, - додав вiн. I на прощання простяг пановi Анатолю руку, а той потис її дуже запобiгливо. Тодi князь i його дама попрямували до виходу.
В цю мить до закусочної вбiг сiльський хлопчина i подав Чорному Франековi якусь записку. Поки Чорний Франек устиг прочитати її, хлопчак уже дременув iз закусочної.
Бiла яхта вiдпливала вiд берега. Але нiхто з пiдлiткiв не дивився на неї. Чорний Франек вийшов насеред кiмнати й гримнув на свою ватагу:
- Тихо, голодранцi! Ось менi принесли якусь записку. - I прочитав:
"Ви зграя розбишак. Якщо цього року знову спробуєте бешкетувати
над Озерищем, пошкодуєте. Я приборкаю вас.
Капiтан Немо".
В закусочнiй залунали вигуки пiдлiткiв:
- Хто принiс цю записку?
- Хто нам так погрожує?
Котрийсь iз хлопчакiв вибiг надвiр, щоб знайти босого посланця, але повернувся сам. Того вже не було нi поблизу закусочної, нi на березi озера.
Чорний Франек голосно вигукував:
- Чуєте? Погрожує нам. Ну, ми його вгамуємо. Хотiв би я все-таки знати, що це за капiтан Немо?
Я обiзвався:
- Ви не читали книжок Жюля Верна: "Двадцять тисяч льє пiд водою" i "Таємничий острiв"?
Чорний Франек знизав плечима:
- Звичайно, читав. Але ж не думаєте ви, що це той капiтан Немо живе на Озерищi?
Руда дiвчина посварилась кулаком на озеро, що виднiлося крiзь вiкно:
- Погляньте, хлопцi, герой з книжки ожив i починає страхати нас. Хай вiн тiльки нам покажеться...
Ту ж мить, немов у вiдповiдь на виклик, на озерi глухо загув невеличкий буксир, розминаючись iз бiлою яхтою Вацека Краватика. Буксир тяг за собою новенького, сiрого моторного глiсера. Ми побачили вимальовану на борту глiсера назву "Капiтан Немо".
РОЗДIЛ ДРУГИЙ
Виклик до мiлiцiї. Пiдробленi iкони й Бурштинова Венера.
Iсторiя бурштинової фiгурки. Чоловiк iз рубцем на правiй
щоцi. Де затоплено вантажну машину? Втеча пiд бомбами.
Подорож пальцем по картi. Починаємо ризиковану справу.
Iсторiя мого приїзду на Озерище почалася ще з зими... В лютому я одержав виклик до Управлiння центральної громадської мiлiцiї. По телефону менi пояснили, що мiлiцiї потрiбно знати мою думку щодо якихось стародавнiх творiв мистецтва i пам'яток. Це не здивувало мене, бо вже чималий час я дещо додавав до своєї скромної зарплати музейного працiвника, пiдробляючи як товарознавець у антикварних крамницях. Я здобув навiть деяку популярнiсть у певних колах, розгадавши кiлька iсторичних загадок i вiдшукавши ряд зниклих музейних колекцiй.
Мене завели до кабiнету капiтана Юзв'яка, тридцятирiчного худорлявого блондина з веселими зеленкуватими очима й приємною усмiшкою. Вiн посадовив мене за свiй письмовий стiл, вийняв iз сейфа двi дерев'янi, iкони i якусь невеличку фiгурку, зроблену з бурштину. Все це розiклав передi мною на столi й сказав:
- Нас цiкавить ваша думка про цi речi.
Я мав iз собою портфель, який завжди брав на консультацiї. Там у мене були лупа й кiлька пляшечок з рiзними хiмiкатами, iнодi необхiдними, щоб швидко провести аналiз i встановити, чи картина справдi старовинна. Та цього разу менi навiть не треба було розкривати портфеля. Я вiдразу побачив, що картини на деревi - то iмiтацiя старовинних лемкiвських iкон. Виконано їх з великим хистом, але той, хто їх малював, навiть не приховував, що iмiтує. Просто це були сучаснi добрi копiї дуже давнiх i гарних iкон.
Тому я вiдклав їх набiк i взявся до бурштинової фiгурки. Зроблено її дуже давно, може, тисячу або двi тисячi рокiв тому, з великого шматка бурштину, бо фiгурка мала заввишки майже двадцять сантиметрiв. Це було примiтивне, схематичне зображення жiночої постатi, так нiби скульптор i не хотiв зробити її схожою на когось конкретного, а зобразив жiнку взагалi, жiнку-символ. На мою думку, вона зображала богиню родючостi. Що то була скульптура культова, призначена для релiгiйних вiдправ, свiдчив матерiал бурштин, який у давнину цiнували вище вiд золота. Хоча, може, її творець мав багато цього матерiалу, й - замiсть сотень дуже коштовних у тi часи бурштинових намистин - вирiзьбив оцю жiночу постать.
Подумавши про це, я вiдразу щось пригадав.
Я схопився з-за столу.
- Дозвольте менi на хвилинку вернутись додому й привезти старий каталог пам'яток!
Весь час, поки я розглядав предмети, капiтан Юзв'як придивлявся до мене так пильно й зосереджено, наче хотiв вiдгадати хiд моїх думок. Тепер вiн показав на бурштинову постать жiнки.
- Отже, це вона так вас зацiкавила, - промовив. I додав задоволено: - Я знав, що ви допоможете нам розгадати цю загадку. Про iкони експерти з iнституту кримiналiстики вiдразу заявили, що вони мальованi в наш час. А про бурштинову фiгурку тiльки сказали, що вона давня. Для мене ж цього замало. Тому я й вирiшив звернутися до вас.
- Чи можу я довiдатись, за яких обставин знайдено цю бурштинову статуетку?
- Я назвав її Бурштиновою Венерою, - засмiявся капiтан Юзв'як. - I таким самим шифром назвав одну кримiнальну справу, яку веду.
- Бурштинова Венера? - закричав я. I в моїй пам'ятi зринула одна згадка.