Вони незабаром повернулись. А через хвилину приплив байдаркою Вiльгельм Телль разом iз Бронкою.
Марта, не здогадуючись, що я стежив за ними з пагорба, почала розповiдати менi iсторiю з аквалангiстом, але я спинив її:
- Я все знаю. Що ви довiдались вiд Казика?
Однак вона небагато могла розповiсти про дивну дружбу Краватика й Анатоля.
- Пан Казик теж не дуже розумiє, що за цим криється. Учора ввечерi вiн випадково чув розмову Краватика з Бороданем. Краватик сказав, нiби пан Анатоль допiкає йому до живого своєю самовпевненiстю. А Бородань вiдповiв: "То нiчого. Вiн може стати в пригодi як другий варiант".
Я замислився. Знову треба було розгризти мiцний горiшок.
Тим часом Марта й Бронка стали готувати обiд, а Чорний Франек розповiдав Теллевi, як чудово Марта закидає спiнiнг та як зловили аквалангiста.
- То, мабуть, був Несправжнiй Орнiтолог, - сказала Марта.
- Чому ти називаєш його несправжнiм? Вiн запевняє, що тiльки пожартував з тим кiвiком, - обiзвався я.
- Ох, ви таки наївнi...
А потiм ми всi разом пообiдали й за чаєм, лежачи на ковдрi у холодку пiд деревами на мисi Судака, я розповiв своїм молодим друзям про затонулу вантажiвку i про Чоловiка з рубцем.
- Можу присягнути, що Несправжнiй Орнiтолог шукає ту вантажiвку! вигукнула Марта.
- Але яку роль грає в цiй справi Краватик? I Бородань? - спитав я.
- Вони не мають з ним нiчого спiльного, - рiшуче сказав Чорний Франек. - Краватик - це просто нестямний рибалка.
Телль, який пережив зi мною не одну пригоду й мав бiльший досвiд, сказав нерiшуче:
- Я не впевнений у цьому. Що, наприклад, мали вони на думцi, називаючи пана Анатоля їхнiм другим варiантом?
А Марта замислено промовила:
- Цiкаво, чому вони вирiшили покинути затоку?
- Що таке? - занепокоївся я.
- Коли ми вже пливли сюди, я чула, як Краватик гукав з палуби до Анатоля, що пiсля обiду вiдпливають до Iлави.
- Це, мабуть, поява аквалангiста так вразила їх, що вони кидають затоку. - Я квапливо поставив чашку з чаєм. - Ми тут розмовляємо, а вони тiкають. Бо ж це схоже на втечу. Але що робити? Адже ми не маємо жодного приводу їх затримати.
- Треба знайти аквалангiста й видушити з нього правду! - вигукнула Марта. - Дозвольте менi взяти в роботу Несправжнього Орнiтолога.
- Спершу треба його знайти, - зауважив я.
- Отже, ходiмо шукати в лiсi його намет. Вiн знову залiз у якусь гущавину. - Марта вже пiдвелася йти.
Це була, мабуть, справдi єдина слушна думка. Ми швидко, помили в озерi посуд пiсля обiду. Зашнурували намет, я замкнув автомобiль.
Наш загiн складався з п'яти осiб. Ми стали досить широкою лавою i подалися в лiсок, намагаючись прочесати найгустiшi заростi.
Доброю схованкою був молодий сосняк у центрi пiвострова, бiля затоки Красноперiв. Але в сонячнi днi там стояла велика задуха, тому менi не вiрилося, що наш Орнiтолог мiг приректи себе там жити. Я припускав, що на час спеки вiн забрався в зелений тiнистий закуток серед молодих букiв, неподалiк вiд затоки. Здається, вiн i плив у той бiк, коли його зловив спiнiнгом Вацек Краватик.
Минуло пiвгодини, поки ми опинилися поблизу того мiсця. Було дуже душно. Ми вмивалися потом, до мокрого обличчя прилипало посноване мiж гiлками павутиння.
На хвилину я вiдлучився вiд нашого гурту й побiг на свiй спостережний пагорб коло затоки. Видно було, що на яхтi ладналися вiдпливати. На палубi з'явився Вацек Краватик, весь у мастилi чи олiї. В руцi вiн тримав французький ключ, це означало, що з мотором негаразд. За ним вийшов i Бородань, теж замащений. Напевно, обоє хотiли швидше вiдпливти, коли в таку спеку мучилися в тiсному й душному примiщеннi, де був мотор.
Лицарi спiнiнгу теж, мабуть, збиралися їхати звiдси. Правда, намети ще стояли, але поряд на травi лежали два клумаки, певно, iз згорнутою постiллю.
"Це схоже на втечу", - подумав я i повернувся до друзiв. I ми вiдразу ж знайшли Орнiтологове житло. Марта виявила щось подiбне до стежки вiд берега Плаского озера в гущавину молодих букiв. Захований у зеленi листя курiнь з гiлля так зливався зi своїм оточенням, що його важко було помiтити навiть за десять крокiв. Орнiтолога в куренi не було.
- Утiк, - сказав Чорний Франек.
Проте нiщо не свiдчило про втечу. Навпаки, ми були певнi, що господар куреня зараз повернеться, бо вiн залишив свiй акваланг, спальний мiшок, величезний рюкзак, який я колись допомiг йому нести. Не було тiльки гумового човника й пiдзорної труби.
- Вiн на озерi, - сказав я. - Ти, Теллю, заховаєшся на березi й даси нам знати, коли вiн iтиме.
Телль миттю слухняно побiг до озера, а я ще раз уважно обдивився курiнь.
- Не бачу тут нiчого пiдозрiлого. Я саме так уявляв собi курiнь Орнiтолога. О, погляньте. Ось навiть книжка про птахiв.
Марта взяла книжку, перегорнула сторiнку.
- Вiн - Несправжнiй Орнiтолог, - сказала вона, не знаю вже вкотре. - I книжка ще бiльше переконує мене в цьому. Адже це популярна брошурка та й годi. З неї вiн черпає вiдомостi, якi виголошував нам. Справжнiй орнiтолог не брав би з собою популярної книжки про птахiв, бо сам знає про них куди бiльше.
Знеможена спекою Бронка захотiла лягти трохи зручнiше й присунула надувний матрац Орнiтолога.
- О боже! Яке диво! - почув я її придушений вiд захвату вигук.
Я побачив, як вона чiпляє собi на шию прекрасне бурштинове намисто.
- Лежало пiд матрацом, - пояснила дiвчина. - Хотiла б я знати, де вiн купив таку красу? Як ви гадаєте, воно iз справжнього бурштину?
Я взяв намисто в руки i пильно оглянув.
Не було сумнiву: воно оправлене в золото i дуже давньої роботи. Золото вкривав нiби налiт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навiть нiгтем.
- Це намисто кiльканадцять рокiв пролежало в озерi... - сказав я.
Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячнiй галявинцi помiж молодими буками.
ЗАКIНЧЕННЯ
Прибiг Телль i сповiстив, що наближається Орнiтолог, - пливе гумовим човником вiд Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика вiдпливла.
- Сховаємося? - спитала Марта.
- А навiщо? Адже ми повиннi порозмовляти з ним. Вiн, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, - вiдповiв я. - Ми ввiчливо привiтаємося з ним i оточимо з усiх бокiв.