Товариш Сім, любитель новин і нестерпно дратуючий персонаж, тримався зухвало і обличчя не ховав. Що й не дивно — хоча б прес-секретар у цій глибоко законспірованій організації мав бути публічною персоною. Оператори телебачення працювали. Розкадровка:
Товариш Сім трусить рукою, прикутою до бронзової дверної ручки у формі лев’ячої голови. Він дивиться на міліціянтів зі здивуванням, немов сам не розуміє, як таке з ним трапилося...
На поважній службовій дупі крихкотілого старшого лейтенанта ось-ось тріснуть сині формені штани...
Міліціянти кричать щось підбадьорююче товаришу Сім, товариш Сім також веде себе борзо і кричить у відповідь...
Товариш Сім вибалушує очі, і від його химеричного погляду виникає враження, що старший лейтенант не розмовляє по-людськи, а бекає, наче вівця...
Нічого не поробиш, ключа немає...
Два міцні «беркутівці» з кийками на поясах задумливо наближаються до дверей...
Минув певний час, і «беркути» таки відчинили двері, просто відпихнувши їх разом з прикутим Віталіком, після чого всі бажаючі отримали змогу дістатися суду. Товариш Сім не чинив злісного спротиву, натомість закурював і шкірився. Активісти нібито не дуже цікавились його долею — вони вишикувались біля фонтана з плакатами: «Націоналізація!», «Відняти й поділити власність паразитичної сімейки Штос!», «Грабуй награбоване!», «Експропріація!», «Будинок Штос — дитячому садку!». Товариш Дванадцять, він же Ілля, він же великий прихильник амфетаміну, він же хазяїн розумного собаки Штірліца, тим часом давав інтерв’ю відразу трьом телеканалам. Заклавши руки за спину, як Морфеус з «Матриці», він красувався на тлі своїх бійців. Естетичний бік акції, вочевидь, був продуманий ним заздалегідь.
Я зупинився біля Марини з АТН і увімкнув диктофон.
— Особистий статок Володимира Штоса складає 385 мільйонів доларів,— утовкмачував журналістам Ілля.— Ви здатні уявити таку купу грошей? І все це награбовано у трудового народу! Сімейка Штос за безцінь скупила тисячі гектарів сільськогосподарських угідь у Харківській області! Вони володіють клубом «Вегас», а що таке клуб «Вегас»?! — він зробив багатозначну паузу, а потім відповів сам собі: — Наркопритон і бордель! Там торгують кокаїном, там працюють проститутки! Міліція у них у кишені, прокуратура на зарплаті! Тому від імені трудового народу ми вимагаємо закрити бордель і наркопритон «Вегас»! Знести його дощенту! А на його місці побудувати дитячу бібліотеку!
— Ваш активіст прикував себе до дверей суду,— тицьнув в Іллю мікрофоном кореспондент «Харківських новин».— Які ще вимоги ви висуваєте?
— Неосоціалістичне угруповання «Долг» вимагає справедливості! Щоб мільйони доларів, котрі ця сімейка награбувала, не застили суддям очі! Ось що нам треба! Тому що зараз у цій справі один-єдиний підозрюваний — молодий наркоман, якого зробили крайнім! А ми вважаємо, що за ґратами має опинитися все сімейство Штос! Тому що та кількість наркотиків, яка, за нашими даними, була використана присутніми на вечірці в ніч смерті Наталії Штос,— це вже не жарти! І це, як мінімум, стаття 317 КК України з формулюванням «утримання наркопритону»!
— Ця родина втратила дочку,— промовила Маша з обласного телебачення.— Вам їх зовсім не шкода?
— Вони самі винні! — насупився Ілля.— Це повністю на їх совісті! Вони ведуть паразитичний спосіб життя, експлуатують трудящих! Звичайно, по-людськи мені шкода Наталію Штос, вона була лише молодою легковажною дівчиною і не заслуговувала на таку долю! Якоюсь мірою це, як на мене,— розплата за все, що вони накоїли!
Я також поставив питання:
— Чому саме ви вирішили виступити проти родини Штос, хоча в місті досить й інших, як ви кажете, «експлуататорів» і «капіталістів»? Думаю, і мер, і губернатор підпадають під ваше визначення — «пригноблювачі народних мас».
Ілля дуже уважно подивився на мене і відповів не відразу.
— Дякую за питання, Данило. Ми виступаємо проти капіталістів і капіталістичного ладу. Неосоціалістичне угруповання «Долг» керується принципами «Руху 26 липня»[4]. Ми організація, створена народом, з народу і для захисту інтересів народу. Ми не можемо одночасно охопити протестом усіх латифундистів і босів наркобізнесу у Харківській області, але ми впевнені, що перемога над сімейством Штос стане першим актом нашої народно-визвольної боротьби!
— Олександр Штос заявив, що ваша акція проплачена мером міста. Що ви на це скажете? — поцікавилася Лена з «Інтерфаксу».
— А що здатна сказати людина, котра влаштувала в місті наркопритон? Його двоюрідна сестра загинула через передозування героїном! І йому вистачає совісті відкривати рота?! В їхньому будинку міліція конфіскувала купу різноманітних наркотиків! Куди, по-вашому, вони поділися? Спитайте про це у нього! Спитайте також, навіщо він відкрив у нашому чудовому місті, в районі, де гуляють мами з діточками, це погане кубло! І не пишіть у своїх новинах «клуб „Вегас“», пишіть «наркопритон „Вегас“», тому що це і є правда! Я закликаю вас, шановні працівники преси,— не бійтесь писати правду!..
Далі пішла суцільна демагогія. Журналісти потроху відвалювали, починалося судове засідання. Монолог товариша Дванадцять ставав усе більш радикальним, але чим більш радикальним він ставав, тим неуважніше його слухали. Марина з АТН подала знак оператору Аркаші — знімай «перебивки»...
Коли я заходив у будинок суду, біля Іллі вже не було жодної камери, а прес-секретар «Долгу» товариш Сім якимось дивом самостійно звільнився від наручників і приєднався до своїх. Його навіть не затримали за хуліганство.
2
На сходах я відчув неприємний погляд, наче хтось підглядав за мною в замкову щілину, але так і не помітив, хто б це міг бути. Навколо — лише сірий шерех чужих суконь і сорочок, одутлі обличчя неохайних операторів, важкі відеокамери, схожі на танкові кулемети, пожвавлені журналістки з м’якими набалдашниками мікрофонів...
Сьогодні до суду прийшло більше народу, додалося й представників преси. Між медійниками циркулювала чутка, ніби на нинішньому засіданні адвокат неодмінно репрезентує якісь нові, вкрай важливі докази непричетності Руслана Захарченка до скоєного злочину.
— Як думаєш, це він її угробив? — поцікавилася Маша з обласного телебачення, коли ми розсілися в залі.
Я подивився на Захарченка в клітці: від його сирітської лякливості не залишилося навіть сліду. Він уже не виглядав, як людина, готова кожної секунди обмочитися із-за остраху, навпаки — в ньому з’явились якісь приреченість, сила і готовність іти до кінця.
— Думаю, ні,— сказав я те, що насправді думав.
— А ти, Лєн, що скажеш? — спитала вона Лену із «Інтерфаксу».
— Я знаю Світлицьку,— відповіла Лена.— Вона не кожного береться захищати.
— Може, в нього і не було умислу,— припустив Юра з «КП в Україні».— Просто з дозою наплутав.
— Він стверджує, що укол зробив якийсь Саша,— нагадав я.
— Он та цяця точно знає, хто зробив! — Маша кинула погляд на двері, в які саме в цей момент заходила Соня Купер.
Вона мала блискучий вигляд. На ній була зухвала коротесенька шкіряночка з блискавками, під нею — симпатичне платтячко насиченого кольору морської хвилі з вигинистою кішечкою ручної вишивки. Навіть іздаля відчувалося, що ці одежки — речі дорогі та ексклюзивні, придбані, можливо, навіть в Європі. Її чарівні ніжки ховалися в тих самих м’яких мокасинах. Загалом її вбрання не можна було визнати ідеальним для судового засідання, але, при всій його яскравості, виглядало воно так органічно, що робило Соню водночас і ошатною, і якоюсь непримітною — просто ще одна добре вдягнута, доглянута дівчина в цьому задушливому залі.
4
Рух 26 липня (