Подібні ідеї можуть тішити ультра-патріот і в або палких слов’янофілів, але найпевніше вони розраховані на людей з комплексом національної меншовартості, які прагнуть компенсувати це незручне відчуття, вигадуючи собі славетне минуле. Чомусь логічним продовженям усіх згаданих теорій є міркування про чисті раси, обрані народи. “Чистокровні арійці” з нацистської доктрини лише перейменовуються на “аріїв-українців”, а природним і одвічним ворогом стають усе ті ж євреї. Проблеми стародавньої історії України, як не прикро, новітніми самозваними пророками і провидцями подаються в дусі ідеологів “третього рейху”.
Зауважте: в засади, логіку, смисл давньої української історії авторами псевдотеорій закладаються ті ж аргументи, які слугували підставою для знищення українців як “неповноцінних слов’ян” у 1941-1945 роках.
Ще одне: загалом наші експерти як представники наукової спільноти дійсно марнують час, приділяючи зайву увагу навколо-історичним вигадкам. Але на плідному ґрунті “смутних часів”
України ці марення можуть дати згодом такі сходи, що ті вчені, які сьогодні промовчали, сидячи у своїх кабінетах, згодом пожалкують, що не зійшли зі свого Олімпу.
[Про наукові дискусії щодо походження українців - читайте розвідку Леоніда Залізняка на с. 121 ]
Отже, по порядку:
Юрій Шилов, автор численних сенсаційних праць, зокрема; “Праісторія РусІ-України VII тис. до н.е. - І тис. н. є." (К., 1998), “Гандхарва - арийский спаситель; Ведическое наследие ПоЬнепровья” (М., 1997), “Победа” (К., 2000), “«Велесова книга» та актуальність прадавніх учень” (К.,2001), “Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. -II тис. н. е(К., 2002), “Праслов’янська Аратта” (К., 2003) ".Истоки славянской цивилизации” (К., 2004), "Чого ми варті” (К., 2006).
Праці Ю. Шилова видаються у Києві та Москві, оскільки його ідеї користаються попитом як українських, так і російських ультра-правих та неонацистів. Популяризатором ідей Ю. Шилова в Україні стала адміністрація київського приватного вузу “Міжрегіональна Академія Управління Персоналом” (МАУП), який відомий також своїми виданнями антисемітського спрямування.
Першість саме Ю. Шилова у рейтингу фальсифікаторів давньої історії України обумовлена тим, що лише він один з “класиків жанру” починав як професійний археолог. Правда, його професійне зростання виявилося доволі нетривалим. Згодом, після низки скандалів, він був змушений залишити Інститут археології НАН України через профнепридатність (див. статтю Віталія От-рощенка, с. 51). Звісно, сам «новітній пророк» пояснює це травлею його епохальних відкриттів з боку «офіційної науки».
Тож сробуємо з’ясувати, яке х< нове слово в науці сказав “народний академік” Юрій Шилов.
Насправді все просто. Він дійшов висновку, що стародавня Трипільська культура була найдавнішою в світі державою Аратта. Це була не лише матір усіх стародавніх цивілізацій (Шумеру, Єгипту, Китаю тощо), а й одночасно колиска трьох братніх народів - українців, росіян та білорусів. Бо саме після розпаду Арат-ти (звісно, не без єврейських підступів) трипільці розділилися на кілька частин, утворивши білорусів, українців та росіян. А от саме ці останні (!) подалися до Малої Азії, де й заснували Трою. Однак після того, як греки спалили це легендарне місто (щось начебто про таке йшлося в гомеровій “Ілліаді”?), її захисники -трилільці-росіяни - подалися до Італії. Тернистий шлях трипіль-ців-росіян проліг через Італію (ось, виявляється, звідки етруски! Це ж“русскіє”!) до Скандинавії (там - варяги) і далі на Русь - коло замкнулося. І лише після татарського погрому Києва ця публіка помандрувала на Верхню Волгу будувати Російську імперію. Таким чином саме ця імперія і є, цитуємо за оригіналом, “прямой наследницей древнейшего государства Аратты, и следовательно хранительницей этнокультурного корня индоевропейских народов и земной цивилизации вообще”.
Хочеться звернути увагу читача на “глибину буріння” в книжках Ю, Шилова: з кожним роком він шукає наше з вами коріння все глибше й глибше. Вже маємо 20 тисяч років (!). З великими надіями чекаємо на продовження заглиблення...
Більш пильно і фахово до праць Ю. Шилова придивилися наші експерти: Леонід Залізняк (с.ЗЗ), Віталій Отрощенко (с. 51), а проблему “Аратти” проаналізував Михайло Віденко (с. 87).