В середині XIX ст. інший російський історик М. Погодін пробує обґрунтувати надто сміливі етнологічні погляди свого попередника, який проголосив мешканців княжого Києва росіянами. За М. Погодіним (1856) великороси спочатку мешкали у Подніпров’ї. Саме вони заснували княжий Київ і державу Русь, але після погрому татарами Південної Русі 1240 р. відійшли на Верхню Волгу, де побудували Московську державу. Малороси нібито прийшли у спустошене татарами Середнє Подніпров’я з Волині та Прикарпаття лише у пізньому середньовіччі, тобто у XIV-XV ст. Таким чином, культурно-історичний спадок Київсь-
кої Русі, як і династичне право на її землі, за М. Погодіним нібито повністю належало великоросам та їх правителям - московським Рюриковичам.
Оприлюднення концепції М. Погодіна різко загострило дискусію з приводу київської спадщини між українськими та російськими інтелектуалами. Протягом наступних 50 років у ній брали участь практично всі провідні історики, етнографи, мовознавці з обох сторін, з української це, зокрема, М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Дашкевич, О. Потебня,
А. Кримський та ін. їхні аргументи були настільки переконливі, що на бік “южан” поступово перейшли російські колеги К. Ка-велін, О. Пипін, О. Пресняков та ін. На їхню думку Київська Русь не могла бути заснована росіянами, бо на час її постання в IX ст. великоруська гілка східних слов'ян ще взагалі не існувала.
Варто навести маловідомі широкому загалу міркування російського історика К. Кавеліназ праці “Мысли и заметки о русской истории” (Кавелин, 1897). Хоча ця праця вперше вийшла друїдам ще 1866 р„ офіційні історики Російської імперії та Радянського Союзу фактично ігнорували її. На думку відомого російського історика М. Покровського, це пояснюється невідповідністю думок К. Кавеліна офіційній імперській історичній концепції. Говорячи про етногенез росіян останній стверджує:
. .Мы прожили не тысячу лет, а горазда меньше. Раскроем первую нашу летопись, которая писалась во всяком случае не позже XI в. Составитель ее знает малороссиян и перечисляет разные отрасли этой ветви русского племени; называет северо-западные отрасли того же племени; кривичей (белорус-сов).., но замечательно, что великорусов он вовсе не знает. На восток от западных русских племен, где теперь живут великорусая, обитают по летописи, финские племена... Где же были тогда великоруссы? О них в перечислении племен, живших в теперешней России, не упоминается ни слова... Из его совершенного умолчания следует заключить, что в то время этой... ветви русского племени еще не существовало. С другой стороны, мы знаем, что колонизация финского востока началась с XII века. Таким образом, мы имеем все основания предполагать, что великоруссы образовались в особую ветвь не ранее XI века... Спрашивается, что же такое великоруссы?... Восточная отрасль русского племени образовалась час-
тью из переселенцев из Малороссии и северо-западного края на финской земле, частью из обруселых финнов... Обрусевшие финские племена внесли новую кровь, новые физиологические элементы в младшую ветвь русского племени... В образовании великорусской ветви, ее расселении и обрусении финнов состоит интимная, внутренняя история русского народа" Зрештою, навіть такий офіційний історик царської Росії як В. Ключевський визнав, що великорос вперше вийшов на арену історії лише в особі Андрія Боголюбського. Тобто сталося це лише у XII ст,, а значить як княжий Київ, так і держава Русь X ст. аж ніяк не могли бути результатом творчості російського народу, якого на той час ще не існувало. “Историческая деятельность древнего Киева принадлежит южной отрасли”, - пише інший росіянин О. Пипін. Лідер російської історичної науки 20-30-х pp. XX ст. М. Покровський також визнавав Київську Русь українським державним утворенням: “Малоросією, тобто Україною”.
Отже власне російські історики ще у XIX ст. відійшли від офіційної імперської концепції етнічної історії Східної Європи, за якою фундаторами Київської Русі були росіяни. Усі ці радикальні зрушення в поглядах провідних російських істориків сталися завдяки зусиллям згаданих видатних українських вчених другої половини XIX-початку XX ст., які переконливо показали праук-раїнську етнічну суть Південної Русі ІХ-ХІН ст. Вагомий внесок у формулювання і рішення цієї проблеми зробив М. Грушевський (1898), який генетично пов’язав українців з ранньосередньовічними антами IV-VI ст.