Не можна не згадати аж ніяк не предтечу (були й до нього)» а лише “представника попередньої генерації” адептів цього вчення: Альфреда Розенберга. Правда його Галілея чомусь відносилася до аріїв, які розмовляли німецькою мовою, і Христос, відповідно, не “арій”, а те, що зветься “істинним арійцем”.
“Аморити [арійці які після Потопу йшли з потонулої Атлантидиі заснували Єрусалим, вони створили нордичний прошарок у пізнішій Галілег, тобто у “Гайдеш'ау”, звідки колись вийшов Христос”. Далі вони рухалися на невідомих раніше “північних типах кораблів” “з сокирою та трилисником як символом” (Розенберг, 1998, С. 24).
Психічно нормальним українцям раджу бути пильними: цей давній трилисник (як і будь-яке давнє зображення, що хоч якось складається зтрьохчастин)вітчизняні“пророкими нуло г о ” ча со м тлумачать як український “тризуб”. От би Розенберг здивувався...
Усі народи на нашій планеті - неповторні, як і кожна країна та земля, на якій здавна живуть люди. З цим ніхто не може і не буде сперечатися - для всіх нас важливі патріотичні емоції, пам’ять поколінь, перекази і фольклор. Але це - наша глибоко особиста справа, бо кожен народ має свою Батьківщину, свій грунт, від якого він, як міфічний Антей, черпає свою силу. І неможливо визначити, чия земля краща, встановити “курси обміну” батьківщин.
Але Юрій Канигін все ж таки прагне переконати українця. Що його земля таки найунікальньніша й таки найкраща. Робить він це, спираючись на “геофізичну неординарнгсть нашого регіону та навіть його унікальність”. Нас всіх має втішити, що “індійські йоги здавна виявили особливо чисті поля високих енергій у районі Києва, і це підтверджують екстрасенси, що спеціалізуть-ся на тонких енергіях”. Вам вже стадо легше? Я ось живу в Києві, але реалії київського життя зазвичай залежать не від '‘високих енергій”, які відчувають індійські йоги, а від дуже "низьких” і банальних енергій, якими відає міська адміністрація або ЖЕКи і вплив яких може відчути не екстрасенс, а пересічний громадянин. І на ці банальні речі жодним чином не вплине будь-яка шизофренічна “нова парадигма” історії України.
Навряд чи ми почуємо з приводу “геофізичної неординар-ності” чітку позицію фізиків чи істориків: для науки головне слово “знаю”, а для того, хто стоїть на “шляху аріїв” - головне слово: “вірю”, А може, "вірю, тому що абсурдно”. А для творця цієї нової віри: “вигадую, бо купуються і купують”.
Те, що дійсно знає світова історія та археологія, з опусами Ю. Канитіна просто не перетинається, бо немає ні місця, ні предмету для зустрічі та дискусії.
Зауважимо, що справжні священні давні тексти є для учених поважним джерелом для пізнання минулого, цим займаються вже генерації науковців і поважні наукові школи. А от новітні “священні тексти” Ю. Канигіна - це радше джерело для дослідників шахрайств на релігійно-окультні теми.
Але заради необізнаного читача не можу не зупинитися на окремих епохальних відкриттях на «шляху аріїв».
Аналізуючи проблему розбіжностей між расами, наш тямущий автор попереджає читача, аби той не злякався (тут і далі цитуємо мовою оригіналу): «Мы полностью отвергаем биологический расизм», але переконані, що “в будущем расовые проблемы станут весьма актуальными и острыми... поэтому важно не выбрасывать «за борт науки» расовые проблемы, как это мы делали до последнего времени, а приступить к их серьезному изучению и цивилизованному разрешению” (Каныгин, 2005, С. 68). Цікаво, як автор собі уявляє майбутнє розв'язання “расових проблем”? Прямої відповіді я не знайшов, але пошуки спорідненої за “духом” літератури принаймні дозволяють визначити тих однодумців Ю. Канигіна, які вже пропонували свої рецепти.
Ю. Канигін - прихильник теорії існування “допотопних цивілізацій”, провідними з яких були Атлантиди (одна з яких - допотопна, інша - в доколумбовій Америці). Вони існували вже 20000 років тому, а жили тоді люди на зріст близько 3 м. Нагадую, що як самої Атлантиди, так і решток цих велетів досі ніхто не знайшов, але автор звідкись володіє докладною інформацією про допотопне життя, яке він і розписує з великими подробицями на десятках сторінок. Його джерела - окультні аріософські (від “арійської мудрості”) доктрини та відомості тібетського Гуру, який час від часу десь і якось ділився з автором сокровенним знанням. Оскільки Ю. Канигін людина тямуща, то він одразу ж відкидає першу асоціацію та підозри, що виникають в освіченої людини з приводу “арійських теорій”: