Так, наприклад, казав Мавпа.
Мавпа був майором одного з численних підрозділів спецназу. Йому було сорок років, флегматичний настрій, у нього було обличчя хорошого бухгалтера, народився він в селі під Львовом, де в нього було господарство, яке він називав ранчо, і він був снайпером, нібито одним з найкращих, і глибоко віруючим греко-католиком. Він розпочав свою кар'єру в Беркуті, придушуючи Майдан, про ще, звичайно, йому нагадували всі ветерани Майдану, але лише жартома, бо знали, що Мавпа воював в АТО з самого початку, був сім разів поранений і переніс незліченну кількість контузій, як вони називали загальну травму, струси мозку та всього іншого у людини, від ударної хвилі. Ти знав кількох людей, які стверджували, що внаслідок цих контузій у Малпи трохи поїхав дах — що під стелею у нього не всі вдома, і в цьому щось було.
Якось він показав тобі відеоролики, які вони зняли на свій мобільний телефон через приціл спостерігача, щоб підтвердити ефективність пострілу: сірі, розмиті силуети солдатів кацапів. Мавпа стверджував, що це офіцери, звук пострілу, секунда, дві, три, і силует раптово склався, безшумно, ніби світ раптово перестав його потребувати. Ти тоді сказав йому, що ніколи не стріляв у людину, хоча довго був на війні. Мавпа лише знизав плечима. «Ти, пілот аеророзвідки, якби ти стріляв у людину, це означає, що пиздець повнісінький і все нахуй, а командир — дебіл, коли пілот вступає у вогневий контакт.
Мавпа деякий час крутився у 145 бригаді, хоча його спецпризначенці були при Національній Гвардії, а не при ЗСУ, і оскільки з снайперів ніякого толку не було, він сам завів свої таємні справи з Шакалом, ніхто не знав, які і нащо, і мучив усіх історіями про свою дівчину, практично дружину, яку він називав ангелом. Мій ангел те, мій ангел це; всі трохи над тим посміювалися, але не перед ним, бо він же був майором і в спецпризначенцях. Окрім свого ангела на ім'я Ірина, він також дуже любив свою собаку-маламутку[11] на ім'я Бура, яку Зуя врятувала у 2023 році в Харківській області. Він, мабуть, так її любив, бо єдине, чого бракувало для його щастя з ангелом - це діти. Хоча він робив усе необхідне, щоб зачати їх, коли міг, його обраниця чомусь так і не завагітніла, тому він принаймні любив свою маламутку, бо не міг дочекатися потомства.
Мавпа повністю вірив у закон і порядок, що було дещо дивно для людини, вихованої в беззаконній країні, милій до сильних і жорстокій до слабких, як олігархічна Україна. Але Мавпа був побожним, і від нього сяяло нелюдське світло, ніби він був фігурою на іконі. Мавпа не випив ні краплі на Донбасі. Він сказав, що якщо це заборона на алкоголь, то заборона. Крім того, він пообіцяв своєму ангелу, що не питиме, тому і не п'є. І всі пили, тихо, таємно, але пили, рядові ховалися від сержантів, сержанти від офіцерів, а офіцери від рядових і сержантів, хіба що хтось був друзями, в такому разі вони пили разом, незалежно від їхніх ще менш важливих звань.
Тож Мавпа сказав тоді, що ми не орки, ми люди. Ми не Азія, ми Європа. Ми не кацапи, підори, ми українці. Ми не можемо знищувати приватну власність наших громадян, а якщо її знищиш, потрібно її відкупити. Ось що відрізняє нас від кацапів. Ось у чому полягає Європа. Верховенство права. Так і Богу це подобається.
При згадці про Бога розпочався сміх, бо більшість людей, і Шабля понад усе серед цієї більшості, обурилися разом із Барменом. Як це так, що наш пацанчик щодня ризикує своїм життям і буде платити 1200 доларів за йобане плетене крісло йобаному ухилянтові, який п'є вино і мацає баб у Варшаві чи Дубаї? Хто взагалі купує плетене крісло за 1200 доларів за хуйню? Хіба гуманно купувати плетене крісло за 1200 доларів? Якщо хтось купує плетене крісло за 1200 доларів, він може собі це дозволити і наступні, і він ставить ще шість таких йобаних крісел у своєму саду, це 7200 доларів за садові крісла. У кого є такі гроші? Хіба це гуманно? І наш Бармен має йому платити? Хіба недостатньо того, що він тут бореться, щоб клятий ухилянт міг повернутися до цієї вілли? А куди ж Бармен повернеться після війни, до хрущовки в Покровську, де на сходах сечею так шибає, що щипає очі і перехоплює подих?
— Ти думаєш, у нас після війни Покровськ ще залишиться? — похмуро запитав Бармен. — Після війни не буде жодного Покровська нахуй. Нічого не буде. Нас не буде. Залишаться лише могили та міни на полях, а ухилянти повернуться до Києва, наших жінок ебати стануть і радіти, що війна закінчилася, а Покровськ буде підорським або роз'йобаним нахуй, але ми цього не побачимо на власні очі, бо нас не буде.
Ти йому тоді дав ці 1200 доларів. Ти розмовляв з ним приватно, сказав, що маєш гроші і заплатиш, ми разом смажили ті шашлики, комбат робить це для прикладу, а не заради грошей. Той, кінець кінцем погодився, хоча і без бажання, бо в нього просто не було тих 1200 доларів, а потім вже старанно тебе уникав, не проявляючи явного до тебе небажання, але ж тебе напевне не любив.
11
Аляскинський маламут, схожий за зовнішністю на вовка, — це велика, значуща порода собак, яка має типові риси шпіца (хвіст, часто закручений на спину, дуже густа шерсть, стоячі вуха та клиноподібна голова).