— І що сталося?
— А що мало статися? Його минулого тижня повністю роз'їбашили. Спочатку він втонув в болоті, а потім ефпівішкою[4] роз'їбашили.
— Так нащо ми тут сидимо? — запитує він, хоча знає, що як раз на це питання ти відповіді не знаєш, і одночасно знаєш її так само добре, як і він. — Коли сиділося там, де минулого разу, принаймні це мало якийсь сенс. Людина чекала, аж зробиться трьохсотою, тоді її заберуть, відвезуть до лікарні, потім додому. А тепер, якщо навіть трьохсотого не заберуть, то чого ми чекаємо, Коню, чого ми чекаємо? – запитує він, щоб не чекати в тиші.
Ти не знаєш, що йому відповісти. Для Пацюка значення цієї війни є зовсім іншим, ніж для тебе, бо ти чомусь віриш, що ця війна має якесь значення. Однак ти, Коню, не можеш повірити, що в рамках твого розуміння значення цієї війни твоя присутність тут, на лівому березі вашого батька Дніпра, також має сенс.
Кінь – це твій псевдонім, а точніше, твій позивний. Українською – Кінь.
Пацюк – це позивний Пацюка. Українською – Пацюк.
Ти не знаєш, скільки років Пацюкові. Він виглядає приблизно на сорок з половиною, навіть старіше у червоному світлі твого налобного ліхтаря, але українські чоловіки починають виглядати на сорок з половиною, часто ще до тридцяти років. Особливо ті, хто з провінції. Він низький, худий і сумний, з великою головою, рідкою щетиною та світлими, втомленими очима. Він родом з якогось села під Тернополем. У нього немає жодної освіти, окрім тієї, яку йому дали два роки війни. Перед повномасштабною – він жив, якби війни і не було. Протягом одного року він водив "убер" у Варшаві та трохи знає польську. У 2021 році його мати захворіла, він повернувся, щоб доглядати за нею, але мати все одно померла. У нього більше нікого не було у світі. Потім почалася війна, і Пацюк спочатку вступив до тероборони, навіть не знаючи чому, потім перевівся до морської піхоти, слідуючи за хорошим командиром. Більше про нього ти нічого не знаєш, а після двох років війни Пацюк не знає про себе набагато більше. Все, що було раніше, зникло, розмите в пам'яті, як давно переглянутий фільм.
Після двох років війни Пацюк знає різні речі. Наприклад, на слух пізнає, звідкіля йде прильот, а потім інстинктивно, не замислюючись, знає, з якого боку кинутися на землю, щоб трохи збільшити свої шанси на виживання. Він знає, як висратися в лісі, не забруднивши взуття. Чого він не знає і не розуміє, так це те, як діють Збройні Сили України – не так, як може здаватися, бо не зовсім так, як Радянська Армія, як армія, яку пам'ятав батько Пацюка, який служив в Афганістані та розповідав йому багато історій про цю армію.
З іншого боку, Збройні Сили України нагадують нам колишню Радянську Армію набагато більше, ніж нам хотілося б думати, Коню, і всім тим, хто, як і ти, на самому початку війни на повну силу, яка для тебе була початком війни загалом, повірив простому посилу української пропаганди про сучасну, західну армію, повну красивих, лихих хлопців, які борються проти сил зла, як толкіновський Гондор проти орків.
РОЗДІЛ 2
Ти теж колись повірив цій прекрасній пропаганді, яка, хоча й не зовсім відповідала дійсності, все ж відповідала якійсь правді. Ти ж і не сумнівався, що і ти, і Пацюк стоїте на боці добра та справедливості. Якщо якусь війну в історії можна було назвати справедливою, ти колись так давно сказав, п'яний, у варшавській пивній своєму останньому другу, якщо такий був, то це була саме ця війна.
І ти досі віриш у це, Коню. Але ти бачиш вже й інші речі.
— Пацюк, ти пам'ятаєш таке місце у Варшаві, такий маленький винний бар на площі Спасителя? — питаєш ти польською, вимовляючи лише позивний українською.
Ти питаєш його, щоб не чекати мовчки на те, що прийде після мавіка.
— Де?
— У Варшаві.
— У якій Варшаві, про що ти говориш? — питає Пацюк, ніби ніякої Варшави ніколи не існувало.
"Пацюк має рацію", — подумав ти. — "Ніякої Варшави ніколи не було. Той світ такий далекий, що його, можливо, ніколи й не існувало".
Не було його. Є тільки оце: війна, яма, ви ненабагато від нуля, потім нуль, тобто ваші найдальші позиції, потім сіра зона, потім підори, думаєш ти. Це заспокійлива думка.
А от Ягода б пам'ятав, якби колись в Варшаві був, думаєш ти. Можливо.
Починаєш розмірковувати, чому сидиш у цьому дуже поганому підвалі, а не в хороших, що залишилися від будинків, яких вже немає, і дивуєшся, але відчуваєш безпорадний гнів від такої несправедливості. Інші сидять у хороших підвалах, сухих і теплих, з бетонними стелями над ними, а не дощатими, як ти, а тобі доводиться сидіти в цьому клятому, паршивому, бо той хороший, на який ти поклав око, виявився заваленим після прямого влучання 152-міліметрового снаряда.
4
Ефпівішка (або частіше FPV-дрон) — це безпілотний літальний апарат, керований за допомогою FPV-окулярів (від англ. First Person View — "вид від першої особи"), що дозволяє оператору бачити відео з камери дрона в реальному часі. Вони використовуються як високоточна зброя для ураження цілей на дистанціях 3-10 км (іноді до 25 км) зі швидкістю понад 100 км/год, несучи бойове навантаження від 1,5 до 4 кг.