Після двох років війни ти забрав на другий бік Дніпра свій "кіндл", а на ньому сімсот книжок, а зараз до тебе прийшов Кінь, той дивний немолодий поляк, який сам не може вирішити, українець він чи ні, але, принаймні, ні слова не говорить російською. Ти мовчки жестом запрошуєш його сісти, бо зовсім не любиш розмовляти. Ви з Конем знаєте одне одного давно, ще з часів служби в 145-й бригаді, коли там ще був Шакал, і коли тобі нарешті, якимось дивом, вдалося перевестися до морпіхів, що, на думку всіх, було неможливо, Кінь пішов за тобою; ти пішов за ним, Коню, бо знав Ягоду, бо ви разом були під вогнем, бо він тягнув тебе за собою п'ять кілометрів через сосновий ліс, коли у ваш "ніссан" лупонуло ударною хвилею та осколкамии від міни, і тебе вперше поранили, і відтоді здається, що ти винен йому життя, ще один несплачений борг, який якийсь судовий виконавець долі врешті-решт принесе до твоїх дверей. Ягода розповів тобі все це пізніше тієї ж ночі; пам'ятаєш, Коню, ти пив. Ягода не пив, він просто сидів у темряві; зрештою, ти сів поруч із ним, і Ягода поклав свою голову тобі на коліна. Ти гладив його волосся, як колись гладив іншого хлопця, поки він лежав там, крихітний, з головою на твоїх колінах, а Ягода розповідав про Берлін, про клуби, в яких ти ніколи не був, про дівчат, про свого батька та матір, а потім заснув у тебе на колінах.
Ти любиш його, Коню, так само, як колись любив Шаблю, так само, як любиш чоловіка, з яким разом вив від страху, намагаючись пазурами викопати яму в землі, щоб захиститися від вогню, який падає з неба; з яким ти спав на одних нарах, оскільки в бліндажі були лише одні, а на землі стояла вода; з яким ти їв консерви навпіл, пив від смутку, а випивав за малі воєнні успіхи: спалену БМП, розйобану ТОС[18], мертвих кацапів, чого завгодно.
РОЗДІЛ 17
— Чули? — питає Кінь, борючись із ременем гвинтівки, нарешті знімає її зі спини та сідає.
Ягода вказує на рацію. Світлодіод блимає, що означає, що рація заряджена, тобто — чули.
— То що, йдемо? — питаєш ти його, Кінь, не замислюючись, чому командир покликав тебе, а не Ягоду, який, хоча й молодший за тебе на десять років, є більш досвідченим солдатом і, як сержант, має вище звання, що насправді не має значення, хоча в нормальній армії це б значення і мало.
Але ж це, звісно, не звичайна армія, і тут твої стосунки з Ягодою більше базуються на тому, що ти старший за нього.
Ягода лагідно киває, чи то добре, йдемо, йдемо; чому б і не піти?
— А він? — вказуєш, Коню, головою Леопарда.
— Мінус. Він не йде, бо нащо? Двох з нас для покемона достатньо.
— Щоб прикривати нас нахуй? — питаєш ти.
— Кінь, мінус, він же й власної пизди не прикриє, нахуй він нам.
— Міг би приносити боєприпаси.
— Він просто загубиться, йобаний в рот, і комусь доведеться йти його шукати, заспокойся, Кінь. Ми впораємося. Візьмемо запас.
Кінь погоджується, впораєтеся. Леопард сидить біля стіни підвалу, серед огірків. У червоному, слабкому світлі налобного ліхтаря його поросла сірою щетиною пика виглядає, нібито він був велетенським підземнм гномом, нібито він належить цьому підвалу, так само як дощові черв'яки, кроти та чорні істоти, яких біологія не може описати, маленькі боги темряви.
Ягода не бере старого покемона, який знаходиться в кутку підвалу, бо на нього не можна встановити тепловізор, у нього немає шини. Він бере печеніга, захопленого у підорів, у якого шина є, і ставить на шину термовізійний приціл від волонтерки, яка привозила спорядження лише солдатам, що трахалися з нею. Тож Ягода двічі її трахнув, аж поки вона не привезла американський приціл AN/PAS-13 вартістю як два "ніссан навара", який він встановив на "печеніга" і більше ніколи тієї волонтерки не трахав, бо вона йому не подобалася.
Тобі просто потрібен був цей тепловізійний приціл, Ягодо, бо без нього вночі стріляти аж ніяк, і який сенс єбати жінку двічі, навіть якщо вона тобі не подобається, але в принципі тобі всі подобаються. Подумай, Ягодо, що тобі найбільше подобаються ті, хто схожі на тебе: худі, андрогінні, майже без цицьок, головне, щоб у них була пизда.
Нічого страшного, двічі виєбати жінку, ти їй більше нічого не обіцяв за той приціл на "печеніг", вона приїхала, привезла якийсь непотріб, якісь грілки для рук, шоколад і теплі шкарпетки, китайські коліматори, хороші, мабуть, лише для тих, хто стоїть на блокпостах, щоб імпонувати дівчатам, які з них спецназівці; ти знизав плечима на її подарунки і повернувся до своїх справ читати Жадана; вона поставила пляшку, ти сказав, що не п'єш, але твої друзі п'ють, тому вона випила пляшку з друзями, було багато дурних балачок, ти нічого не сказав, ти ліг спати, а потім вона прийшла до твого ліжка, у тебе була своя крихітна кімнатка, де колись жив підліток, закоханий у "Реал Мадрид", вся кімната була обвішана "Реалом Мадридом", то вона прийшла до тебе, розстебнула твій спальний мішок; ти запитав, чи вона здуріла, а вона, ніби жартом, як хочеш той тепловізор для свого "печеніга", то мусиш його заслужити, пацанчик, і приссалась до твого хуя, ніби хотіла висмоктати з тебе все, що в тебе добре; тож ти його заслужив, а потім сказав їй забиратися нахуй, бо тобі потрібно поспати, бо ти завтра на позиції, і вона пішла; а через два тижні повернулася з тепловізором, то ж ти знову її трахнув, бо вирішив, Ягода, що вона цього заслуговує, бо привезла добрий, не якийсь китайське лайно, а пристойний американський, військовий, і хуй з нею; вона, мабуть, і досі пише тобі в WhatsApp, але на цьому боці Дніпра немає сигналу, і це добре.
18
ТОС - (Тяжёлая огнемётная систе́ма) — російська реактивна система залпового вогню, яка використовує термобаричні ракети для знищення живої сили, техніки та укріплень. Система працює на принципі об'ємного вибуху, створюючи надвисоку температуру та тиск, що випалює кисень. Основні моделі — ТОС-1А "Сонцепьок" (гусенична) та ТОС-2 "Тосочка" (колісна).