Однак він також знав, що перш ніж російські в'язні дістануться табору, хтось має з ними поговорити.
Ви обидва добре знаєте, Ягода, і ти, Коню, когось, хто веде такі розмови.
РОЗДІЛ 20
Ти не знаєш, коли з ним познайомився Ягода, але ти, Коню, познайомився з ним, коли працював з Шаблею у 145-й бригаді.
Хлоп був полковником СБУ, тому ніхто не знав його справжнього імені, окрім його начальства та брата, з яким ти також познайомився, але про це трохи згодом. Ти, Коню, знав його як Сергія, а точніше Сергійка, зменшувально, за позивним, який офіційно звучав Велес, але всі говорили про нього і зверталися до нього Велесович, ніби позивний став "по батькові".
І цей позивний, від слов'янського хтонічного підземного божества, пасував йому, пасувало йому і по батькові, ніби він був його, Велеса, сином.
Він відразу ж полюбив тебе, Коню, пам'ятаєш?
Це дивовижно, як простір і час іноді стискаються в мозку, але коли стоїш біля бруствера свого бліндажу, думаєш про сина бога підземного світу, полковника Велесовича.
Ви познайомилися давно – давно на війні, де десятиліття іноді можуть бути вміщені в тижні, час такий щільний на війні, тож насправді минув рік – незабаром після того, як ти повернувся з полігону, як тут називають базову військову підготовку. Добровольці з Польщі прибули з дронами для тебе і машиною для Велесовича, звісно, "ніссан навара", і вони були дуже раді зустріти польського добровольця. Ви й гадки не мали, хто їм про тебе розповів, Коню. Ти не вважав себе "польським добровольцем", а радше людиною, яку відірвали від світу, як вирвану образливу сторінку з поганої книги, зім'яту в руці того, хто її вириває, і кинуту в куток, який випадково знаходився там, на Донбасі.
Неохоче ти погодився прийти на традиційну пиятику до відомого тобі з розповідей Велесовича. З давніх-давен – відтоді, як ти підписав контракт, усе, що було до цього, кваліфікувалося як "давні часи" – ти чітко пам’ятав тих людей, схвильованих власною чеснотою, які іноді привозили необхідні речі, іноді наспіх зібране барахло, консерви або вологі серветки, яким так відчайдушно було потрібне це свято, розповіді про історію, спочатку піднесені, потім сльозливі, ніби кожен бачив себе у знайомій сцені з "Попелу і діаманту", і, випиваючи з військовими, вони відчували, ніби самі б’ються, і насправді вони привозили цю допомогу лише для того, щоб випити з військовими.
Велесович жив тоді в Покровську, в одному з тих сіро-цегляних будинків, оточених бляшаними парканами, зазвичай пофарбованими в зелений колір, настільки високою була довіра між сусідами в цих селах, кожен бідний двір був схожий на замок, бляшані ворота замкнені на масивні сталеві ґрати. Ти пристроїв свою "навару" під деревом, щоб її не було видно з повітря, написав в "Сигналі"[21], вийшла невідома дівчина, доброволець, відчинила ворота, і ти зайшов.
Велесович сидів у тісній кухні з дівчиною та польським добровольцем середнього віку. Як тільки ти зайшов, він підскочив, щоб налити тобі рому; сам же кокетливо відмовлявся, сказавши, що не п'є на війні, що, зрештою, робило багато солдатів, ніби ці запевнення були необхідним ритуалом, який передує будь-якому пияцтву. Потім нарешті налив собі трохи, може, з півпальця, і налив дівчині та добровольцю, відкрив холодильник, витягнув армійську ковбасу, сказавши, що кращої немає, і наповнив кухню всією своєю істотою. Витягнув чорний хліб, нарізав його, витягнув уже тонко нарізане сало, витягнув огірки, стрибав навколо тебе, метушився, як домогосподарка з минулого століття. Йому бракувало лише фартуха, який би зробив його безглуздим, але він був одягнений, як і всі інші, в одяг кольору "Мультікам" та "Койот Браун".
Він не був високим, але мав дуже широкі плечі, потужні біцепси, великі руки, підголену голову зі світлим оселедцем, зав’язаним зверху в тугий пучок; у нього були криві ноги, густа світла борода та розумні, чутливі очі, які не пасували до решти його тіла.
У пікапі, яким він їздив по тилах фронту, і який тоді стояв на СТО, він прикрасив розірвану обшивку стелі шевронами, які, згідно з військовим звичаєм, отримав від друзів. На формі він не носив офіційних шевронів, лише неоязичницькі Руки Бога, а на іншому рукаві — демонстративно неофашистське Чорне Сонце, тобто три свастики, дванадцять рук, що розходяться від спільного центру та укладені в коло, але в жовто-синіх кольорах, хоча, очевидно, він зовсім не був неофашистом, він просто дружив з певним легендарним, а нині загиблим солдатом, і від нього той шеврон отримав. Провівши все своє життя на службі, він, можливо, не до кінця усвідомлював значення, яке його шеврони — як тут називають нашивки — мали на Заході, який оплатив цю війну доларами. А навіть якби й так, то йому було б байдуже, бо він вважав, що ті, хто платив за війну кров’ю, мали моральну перевагу над тими, хто платив доларами, що, звісно, було неправдою, але тебе, Коню, це зовсім не хвилювало.
21
Signal (укр.