Та враз перед очима розлючених лиходіїв з’явилося чудове видиво — у повітрі до них наближався вітрильник з різнобарвними вітрилами й піратським прапором на щоглі.
— Гей, хлопці, — це якась пастка! Не наближайтеся до цього корабля! — загукав здоровенний пірат із чорною бородою.
Розділ шостий,
у якому морозиво приборкує піратів,
і цій пригоді теж настає Кінець
Однак було вже запізно. Спершу один, потім другий, а тоді всі пірати почали принюхуватися до чудового вітрильника.
— Та це ж морозиво! — закричали вони радісно, подіставали великі ложки, які всі пірати про всяк випадок носять із собою, і почали наминати чарівне морозиво. Врешті бородатий і сам допався до смачного вітрильника.
Варто було йому з’їсти першу ложку, як на його обличчі засяяла щаслива усмішка.
— Таку смакоту я куштував лише в босоногому дитинстві! — вигукнув здоровило й радісно засміявся.
Пірати, які ще кілька хвилин тому сварилися й лютували, геть забули про своїх заручників та решту запланованих злочинів. Вони бігали по айсберґу, борюкалися, як малі діти, й кидали одне в одного сніжки, а бородатий почав ліпити велику снігову бабу.
Собаки-нишпорки й собі скуштували добродійною морозива і почали стрибати, качатися в снігу й намагалися лизнути бородатою пірата в носа.
— Буцику, невже всі ці бандити стали хорошими? — вражено запитала Олянка. — Виявляється, все так просто — треба, щоб вони скуштували морозива?!
— Нічого собі просто! — обурився нямлик. — Таке морозиво роблять в одній-єдиній цукерні — в «Солодких витребеньках», і дорогу туди знаємо лише ми — нямлики. Людям туди — зась!
— Послухай, нямлику, а чому б усіх людей, звірів і птахів не нагодувати цим морозивом? Якщо воно ось так добро-діє? Уявляєш, як чудово стало б жити на світі, коли б усі полюбили одне одного і ніхто нікому не робив би жодних капостей?
— Гм, треба буде над цим поміркувати, — пробурмотів нямлик. — Але уявляєш, скільки порцій добродійного морозива треба зробити, щоб нагодувати усіх-усіх? Та й секрет цього чудодійного наїдку знає лише родина Солоденько-Викрутасенків, і розголошувати його вони не збираються…
— А що тепер буде з піратами і з половинкою їхнього айсберґа? — запитала дівчинка.
— З ними все буде гаразд. За півгодини їх підбере судно, на якому знімають фільм про піратів, і всі колишні лиходії стануть акторами. Вони забудуть про свої злочини і вже ніколи нікого не захоплюватимуть у полон.
— Цікаво, а куди подінуться оті троє бандитів, що вдерлися в нашу квартиру?
— Добре, що ти нагадала. Час вертатися додому. По-перше, я зроблю так, що бандитів затримає міліція. А коли вони розкажуть про айсберґ, про пінґвіна, що вміє розмовляти, та привидів, які водяться у вашій квартирі, то їх покладуть до божевільні. Так їм і треба, бузувірам! Нехай знають, як вдиратися до будинку, у стінах якого мешкають нямлики! По-друге, треба замінити Кульку, бо твоя бабуся може щось запідозрити — надто сильно від твого двійника пахне суничним милом. По-третє, ваша бідолашна двірничка ще й досі стоїть посеред двору з піднятою догори мітлою. І хоча мешканці вашого будинку думають, що це скульптура, та вже час, щоб сердешна жінка прийшла до тями й поверталася до роботи. Я зроблю так, аби вона вважала, що пінґвін Петро їй просто наснився.
— Ну, то що, час додому? — запитала Олянка, якій було страшенно цікаво побувати на піратському айсберґу, але зараз хотілося якнайшвидше потрапити до рідної домівки й випити разом з бабусею теплого солодкого чаю.
— Як ти гадаєш, Буцику, Кулька з’їла весь торт чи залишила й мені шматочок? — запитала дівчинка, але нямлик лише хитро підморгнув Олянці й плеснув у долоні. Дівчинку підхопив теплий райдужний вихор, і вона зрозуміла, що й цій пригоді настав
КІНЕЦЬ.
За матеріалами: Леся Воронина. «Нямлик і Балакуча Квіточка». Ілюстраторка Катерина Білетіна. Київ, видавництво «Грані-Т», 2008 р., 136 с.