Хіба могли уявити Олянчині батьки та сусіди, що за стінами звичайнісінького цегляного будинку є ціле місто? З вузенькими вуличками, крихітними затишними будиночками і навіть із маленькими садочками й квітниками.
Біля входу до кожної садиби висіли таблички з іменами їхніх власників.
Але якщо під час перших Олянчиних відвідин усе місто, де мешкали малі чоловічки, освітлювали тисячі ліхтарів і ліхтариків, то тепер тут панували сутінки.
— Агов! — закричав Буцик, — виходьте всі зі своїх будинків. Небезпека минула. Я знайшов зрадника!
Розділ шостий,
де Нямлики регочуть так, що аж стіни дрижать,
а пан Бурулька зі своїми братами-близнюками
повертається додому
Спершу не було чутно жодного звуку. Мабуть нямлики боялися, що це якась нова хитрість підступних стіногризів. Тоді й Олянка звернулася до малих чоловічків:
— Не бійтеся — це я, Олянка. Ми перемогли стіногризів — замкнули їх у холодильниках разом з їхнім страшним крижаним димом. Тепер у Країні нямликів буде тепло!
Першим зі свого будиночка, оточеного квітучими клумбами, вийшов двоюрідний дядечко Буцика — Юліан.
Побачивши, що біля Оляніси й Буцика стоїть пузатий Курдупель, Юліан вмить усе зрозумів:
— А я завжди знав, що підлабузники здатні на будь-яку капость. І навіть на зраду. Як же я сам не здогадався, що це ти, хитрий і улесливий Курдуплю, зрадив своїх братів-нямликів!
До Юліана приєдналися інші жителі Країни нямликів. Коли вони почули розповідь Буцика про те, як стіногризи потрапили до холодильників, то почали так реготати, що погризені стіни захиталися.
— Годі вам веселитися, — сказав найстаріший нямлик із довгою сивою бородою. — Мерщій ставайте до роботи, поки наша країна не перетворилася на купу битої цегли! Треба залатати всі діри, і зробити це так, щоб здоровані нічого не почули. Бо якщо будинок почнуть ремонтувати люди, то одразу ж виявлять нашу таємну країну!
— А що нам робити з Курдупелем? — захвилювалися нямлики.
— Його ми покараємо суворо, але справедливо, — вирішив мудрий бородань. — Він більше ніколи не отримає жодної крихти Чарівної Страви!
— Ні-ні, тільки не це, — заверещав пузань, але його вже ніхто не слухав.
— Перепрошую, — тихо озвався пан Бурулька, який досі мовчки стояв за спиною в Олянки, — а що буде з моїми братами-близнюками? Я чув, що стіногризи позакладали їх у дірки в стінах, щоб заморозити нямликів…
— А ми їх знайдемо і повернемо на те місце, де всі ви народилися, — запропонував Буцик.
— Невже?! — зрадів пан Бурулька. — Ви й справді можете усіх нас повернути на нашу рідну металеву трубу? Ту, що під бляшаним дашком?
— Звісно, можемо, — запевнив пана Бурульку Буцик. — Вам пощастило, цього разу Олянка принесла стільки Чарівної Страви, що мені тільки варто клацнути пальцями — і всі повернуться на свої місця. Ось так!
Олянку підхопив теплий вихор, а коли вона розплющила очі, то виявила, що лежить у своєму ліжку. Дівчинка підвелася, підбігла до вікна і побачила, що величезна яма на місці пісочника зникла, наче її й не було.
А на металевій трубі під їхнім будинком у променях ранкового сонця сяють чудові прозорі бурульки. Про всяк випадок Олянка полічила — їх було рівно п’ятнадцять.
СВЯТО ВЕЛИКОЇ ЛОЖКИ
Розділ перший,
у якому Буцик розповідає про змагання нямликів
і хвилюється за дітей, які відмовляються їсти кашу
Олянка стояла біля вікна і дивилась, як двірничка тьотя Ліда підмітає вулицю.
З-під її великої мітли піднімалися цілі хмари густої пилюки. Зненацька дівчинка помітила, що з куряви з’являються якісь дивні фігурки. Олянка придивилася і зойкнула від подиву — то були маленькі чоловічки-нямлики, вдягнені у квітчасті костюмчики, з кумедними ковпачками на головах. Чоловічки вистрибували з потайного отвору у стіні й швидко, щоб їх ніхто не помітив, бігли за ріг будинку і зникали в ранковому тумані.
— Не дивуйся, — раптом почула дівчинка знайомий тоненький голос, — сьогодні особливий день, коли нямлики збираються на Свято Великої Ложки.
— Буцику! Я так за тобою скучила, де ж ти так довго пропадав? — запитала Олянка, повертаючись до малого чоловічка, який щойно вистрибнув зі стіни. — Навіть на мій день народження не з’явився. А я так на тебе чекала…
— Не ображайся, просто у мене була купа справ. Ми готувалися до свята. Знаєш, скільки нямликів, які живуть у стінах старих будинків, зберуться, щоб позмагатися у поїданні Чарівної Страви? Сто, а може, навіть тисяча! А переможе той, хто найшвидше з’їсть тарілку каші, перетвориться на здорованя і зможе підняти Велику Ложку. Ось я й тренувався цілий місяць — день у день вправлявся у поїданні пшоняної, гречаної й рисової каші.
— Знаєш, Буцику, тепер я бачу, що ти трохи погладшав.
— А як ти думаєш? Ось поглянь, у мене навіть курточка на животі не застібається. Але я не шкодую — за цей місять я навчився вдвічі швидше ковтати кашу. Хочеш, покажу? Звичайно, якщо ти припасла для мене трохи Чарівної Страви…
Олянка кинулася до своєї схованки. Вона обережно, щоб не розбудити батьків, відсунула велике крісло й дістала з-під нього маленьку коробочку від льодяників.
— Ось усе, що вдалося принести із садочка, — ніяковіючи проказала вона, відкриваючи кришку й показуючи нямликові дві маленькі грудочки манної каші.
— Як, невже за цілий місяць ти не змогла назбирати більше? — засмутився Буцик.
— Розумієш, усі дівчатка з нашої групи мають удома ляльок Барбі. І всі хочуть бути схожими на них. А коли їси багато каші, то страшенно поправляєшся. Ти ж сам це добре знаєш… Тож діти відмовляються їсти кашу, і через те нам її останнім часом готують дуже рідко.
— Яка дурниця! — обурився малий чоловічок, — ти уявляєш, що буде, коли всі дівчатка будуть схожі на цих ляльок? Вони стануть однаковісінькі, як сірники з однієї коробочки. Жах!!! А крім того, наскільки я знаю, у вашому садочку є й хлопчики. Хіба вони також не їдять каші?
— Усі наші хлопчики граються у комп’ютерні ігри. І хочуть бути такими, як герої стрілялок. А ти колись бачив, щоб переможець драконів чи космічний мандрівник їв кашу?
Буцик заперечливо похитав головою і надовго замовк. Урешті він глянув на Олянку й дуже серйозно проказав:
— Справа з кашею дуже серйозна. Треба хутчіш рятувати сердешних діточок від страшної загрози. Не можна втрачати ані хвилини. У мене є план.
Розділ другий,
де Олянка допомагає Буцикові замаскуватися,
і він збирається таємно проникнути у дитячий садочок
— Буцику, та не переживай ти так, — спробувала заспокоїти нямлика дівчинка. — Подумаєш, не їстимуть діти каші. Що тут страшного?
Почувши ці слова малий чоловічок аж затремтів від обурення:
— Ти нічого не розумієш. Якщо діти не їстимуть каші, навіть звичайної, а не чарівної, зміниться весь світ! Але зараз нема часу пояснювати. Добре, що є хоч ці дві грудочки Чарівної Страви. Без неї я був би зовсім безсилий.
Промовивши це, Буцик витягнув з кишені курточки маленьку ложечку і так швидко з’їв манну кашу, що Олянка й оком не встигла змигнути.
— Слухай, а як же Свято Великої Ложки? Ти ж так готувався до нього! Я впевнена, що жоден нямлик у світі не вміє робити цього так швидко, як ти!
— Нічого не вдієш — спробую перемогти іншим разом, — пробурмотів нямлик, але дівчинка відчула, що її маленькому другові дуже прикро. — Зараз чари почнуть діяти, — заклопотано промовив він, — а тим часом ти маєш дещо зробити. У тебе знайдеться гарна сукенка, блискучі черевички й модний капелюшок?
Олянка здивовано подивилася на Буцика, але той тільки суворо глянув на неї й помахав маленькою ручкою, ніби підганяючи дівчинку.