Підійшовши до воріт садочка, Олянка здивувалася — з вікон, де була її група, лунав голосний сміх, і чийсь дуже знайомий тоненький голосок співав пісеньку:
Олянка припала до вікна і побачила, що на маленькому стільчику біля конструкторів, машинок та іграшкових звіряток сидить Буцик, переодягнений у її святкове вбрання.
Нямлик мав такий кумедний вигляд, що дівчинка не могла стримати сміху. А діти, і навіть нянечки й виховательки, які оточили замаскованого під ляльку Буцика, аж заходилися від реготу.
— Олянко, ти не забула, що ми маємо допомогти Буцикові? — нагадала Намистинка.
— Ой, і справді, — схаменулася дівчинка, — він же з’їв лише дві малесенькі грудочки манної каші, і скоро Чарівна Страва перестане діяти.
Уявляю, що буде, коли раптом лялька Оксана в усіх на очах перетвориться на маленького чоловічка-нямлика!
Олянка так тихо зайшла до своєї групи, що ніхто й не помітив, що вона спізнилася. Дівчинка підійшла зовсім близько до Буцика і спитала:
— Лялько Оксано, а що ти ще вмієш робити?
— Я вмію показувати фокуси, але вони в мене виходять лише тоді, коли я добре попоїм манної каші.
— А ми вже давно її не їмо… — тихо промовила Олянка й поглянула на дівчаток і хлопчиків, що оточили нову ляльку тісним колом.
І тоді всі діти загукали:
— Каші! Ми хочемо манної каші!
— На молоці, і з вершковим маслом, — підказала лялька Оксана і підморгнула Олянці.
На цей галас до кімнати забіг кухар. Коли він довідався, що всі діти раптом захотіли манної каші, то спершу навіть не повірив своїм вухам.
А коли зрозумів, що це правда, то щодуху помчав на кухню і загримів там казанами, каструлями й половниками.
Та ще й на радощах мугикав під ніс щойно почуту пісеньку:
Розділ п’ятий,
якому діти насолоджуються забутим смаком манної каші,
а Буцик показує фокуси
Зовсім скоро розпашілий кухар вніс до їдальні велику-велику каструлю, повну білої пухнастої манної каші. Найпершу тарілку він поставив перед лялькою Оксаною.
— Оце так! — схвально мовив кухар, коли побачив, як лялька вихопила з кишені маленьку срібну ложечку і почала швидко-швидко наминати улюблену страву.
Діти пороззявляли від подиву роти, а тоді й собі заходилися їсти.
Коли сніданок закінчився, Буцик поправив на голові мережаного капелюшка, який весь сповзав йому на потилицю, й промовив:
— Дивіться уважно. Зараз я покажу вам ще один фокус, і ви, замість однаковісіньких Барбі, отримаєте справжніх ляльок. Не дивуйтеся, спершу вам здаватиметься, що вони дуже прості. Деякі зроблені з ганчірочок, і очі у них не кліпають, а просто намальовані. А ще будуть ляльки, сплетені із соломи, вирізані з дерева і навіть намотані з кольорових ниток; вони так і звуться — мотанки. Але ви побачите, що з цими ляльками вам буде гарно й весело, і ви їх берегтимете навіть тоді, коли станете зовсім дорослими.
Буцик ляснув у долоні — і раптом в руках у дівчаток опинилися саме такі ляльки, про які розповідав нямлик. А однаковісінькі пластмасові красуні вишикувалися в колону одна за одною і, навіть не глянувши на своїх колишніх власниць, вирушили назад до крамниць, де їх колись купили.
— А для хлопчиків я приготував… е-е… приготувала інший фокус.
Буцик вдруге ляснув у долоні, і посеред їдальні просто з підлоги виріс величезний екран. У руках у кожного хлопчика з’явився маленький пульт, і вони тут-таки розпочали гру. Головним у цій грі було, щоб кожен з учасників чимшвидше здерся на височенну гору. Треба було перестрибувати через бездонні ущелини, перепливати бурхливі потоки, здолати триголового дракона, щоб урешті добути і з’їсти великий казан каші.
— Ну, все, — прошепотіла Намистинка з кишені Олянчиної сукенки, — тепер усе буде гаразд. Діти їстимуть кашу і гратимуться зі справжніми ляльками.
— А тепер — увага! Зараз я покажу останній фокус, — урочисто промовив Буцик, і тоді високо підстрибнув, кілька разів перевернувся в повітрі, а потім… зник. На підлозі залишилася лише довга рожева сукенка, блискучі туфельки з бантиками і мереживний капелюшок.
Розділ шостий,
де Намистинка та її подружки заколисують весь дитячий садочок
і допомагають 0ляпці потрапити на Свято Великої Ложки
— А як же я? — мало не плачучи, промовила Олянка, коли побачила, як Буцик щез.
Дівчинка зрозуміла, що хитрий нямлик, досхочу наївшись Чарівної Страви, поспішив на Свято Великої Ложки. Олянці було страшенно прикро, бо ще ніколи кумедний малий чоловічок не кидав її саму — всі пригоди вони переживали разом.
— Не журись, — почувся тихенький голосок Намистинки, — ми з Буциком про все домовилися. Зараз нам з тобою треба буде непомітно зникнути. Так, щоб ні виховательки, ні нянечки, ні діти не здогадалися, що тебе немає в садочку.
— А як же це зробити? — захвилювалася Олянка.
— Дуже просто, — Намистинка спритно вилізла з кишені Олянчиного платтячка, а потім, чіпляючись за ґудзики, піднялася й зручно вмостилася на плечі у дівчинки.
Маленька лялька оглянула всіх, хто був у кімнаті, усміхнулася і почала тихесенько наспівувати колискову. До Намистинки приєдналися ляльки, з якими бавилися дівчатка, і скоро і в дорослих, і в дітей почали злипатися очі, вони раз у раз голосно позіхали.
А ляльки співали й співали лагідними тоненькими голосами:
І справді, усі, хто в цей час був у дитячому садочку, полягали в ліжка, примостилися на канапах, у кріслах і навіть на маленьких незручних іграшкових стільчиках і… позасинали.
— Ось тепер ми можемо вирушати на свято, — урочисто промовила Намистинка. — Я покажу тобі дорогу до Палацу Великої Ложки, це зовсім недалечко.
Олянка думала, що той палац захований серед непролазних лісових хащів так, щоб ніхто з людей не міг його знайти. Та хто б міх подумати, що нямлики зберуться на своє свято в маленькому дерев’яному будиночку на ігровому майданчику їхнього садочка.
За кілька хвилин дівчинка і лялька вже були на місці. Олянка присіла навпочіпки, і їй було добре видно, як малі чоловічки у строкатих костюмчиках оточили великий половник, що височів посеред хатинки.
Половник випромінював золоте сяйво, і дівчинка навіть замружилася від цього блиску. А коли розплющила очі, то побачила, що змагання почалося. У руках у кожного малого чоловічка з’явилися тарілочки з Чарівною Стравою і крихітні ложечки.
Довгобородий нямлик, у якому Олянка впізнала дядечка Юліана, наблизився до сяючого половника і легенько стукнув по ньому. Ложка голосно задзвеніла, і нямлики, всі як один, заходилися поїдати манну кашу.
Спершу дівчинці здалося, що всі вони їдять з однаковою швидкістю — ложечки так і миготіли в повітрі, — та її друг Буцик виявився найсприт- нішим.