— Точняк, сьогодні мій день, — сказав чоловік, підтягнув купюру до краю столу, зісмикнув і поклав у кишеню. — Як, кажеш, твого друга звали?
— Стіллман, сивий старший пан.
— Такий чолов’яга у плащі?
— Саме так.
— Ми його Професором прозвали.
— Це він. У якому він номері? Він в’їхав тижні зо два тому.
Адміністратор відкрив список і погортав, водячи пальцем по рядку імен і номерів.
— Стіллман, — сказав він, — у номері 303, тільки його тут уже нема.
— Що?
— З’їхав він.
— Ви про що?
— Слухай, корєш, я тобі тільки те кажу, що тут написано. Стіллман з’їхав учора ввечері. Нема його тут.
— Це безумство.
— А мені що до того? Ось тут написано, чорним по білому.
— Адресу не лишив?
— Смієшся чи що?
— Коли він виїхав?
— Це треба Луї питати, він у нас вночі чергує. Заступає о восьмій.
— Можна я погляну на кімнату?
— Вибачай, я її вранці здав. Там зараз хтось спить.
— Як він виглядає?
— Для п’яти доларів у тебе забагато запитань.
— Забудьте, — сказав Квінн, розпачливо махаючи рукою. — Байдуже.
До своєї квартири він ішов під дощем і промок, як хлющ, попри парасольку. Ось тобі й функції, — примовляв він собі. Ось тобі і значення слів. Він з огидою пожбурив парасолю на підлогу вітальні. Тоді скинув куртку і загилив об стіну. Вода бризнула навсібіч.
Йому було так соромно, що нічого не лишалося, крім подзвонити Вірджинії Стіллман. Коли вона підійшла до телефону, він ледь не кинув слухавку.
— Я його згубив, — сказав він.
— Ви певні?
— Він виїхав із готеля вчора вночі. Я не знаю, де він.
— Мені страшно, Поле.
— Він не виходив з вами на контакт?
— Не знаю. Може, й так, я не певна.
— Що це значить?
— Пітер узяв слухавку сьогодні вранці, коли я приймала ванну. Мені він не сказав, хто дзвонив. Він пішов у свою кімнату, затягнув завіси й відтоді відмовляється говорити.
— Але ж так і раніше бувало.
— Так, тому я й не певна. Але так уже давно не бувало.
— Поганий знак.
— Так, тому мені страшно.
— Не хвилюйтеся, в мене є певні ідеї. Зараз же за них візьмуся.
— Як мені з вами зв’язатися?
— Я дзвонитиму вам щодвігодини, хай би де я був.
— Обіцяєте?
— Так, обіцяю.
— Мені так страшно, це нестерпно.
— Це все я винен. Я припустився дурної помилки, вибачте.
— Ні, я вас не звинувачую. Ніхто не може стежити за іншим 24 години на добу. Це неможливо. Ви б мусили бути у його шкурі.
— У цьому і полягає проблема: мені здалося, що я і є в його шкурі.
— А зараз ще не пізно все переграти?
— Ні, часу доста. Ви тільки не хвилюйтеся.
— Намагаюся тримати себе в руках.
— Добре, я з вами зв’яжуся.
— Щодвігодини?
— Щодвігодини.
Розмова пройшла як з води. Попри все, йому вдалося заспокоїти Вірджинію Стіллман. Аж не вірилося, що вона досі йому довіряє. Звичайно, користі з того жодної. Адже, по суті, він їй бреше. Не було в нього жодних ідей, у нього взагалі жодної корисної ідеї не було.
10
Стіллман зник. Розчинився в місті. Він — цяточка, рисочка, цеглинка у нескінченній цегляній стіні. Квінн може хоч до кінця життя блукати вулицями, і все одно його не знайде. Все зводиться до випадковості, кошмарних цифр та імовірностей. Немає жодних підказок, доказів, можливих ходів.
Квінн подумки повернувся до початку справи. Перед ним ставили завдання захистити Пітера, а не вистежити Стіллмана. А стежити за Стіллманом — це просто метод, спосіб передбачити, що станеться. Теорія була така, що, стежачи за Стіллманом, він розвідає, які в того заміри щодо Пітера. Він два тижні тягався за старим. І яких же висновків дійшов? А ніяких. Стіллманова поведінка була надто загадкова, нічого не зраджувала.
Можна, звісно, вдатися до радикальних заходів. Він може запропонувати Вірджинії Стіллман змінити телефонний номер і не вказувати його у довідниках. Це бодай на певний час вирішить проблему тривожних дзвінків. А якщо й це не поможе, то вони з Пітером можуть переїхати. Можуть перебратися в інший район, а то й узагалі полишити місто. У найгіршому випадку можна створити нову іпостась і жити під прибраним іменем.
Та думка нагадала йому про дещо важливе. Доти він всерйоз не задумувався, як його найняли. Події розгорталися надто швидко, він вирішив, що може підмінити Пола Остера. Рішуче прибравши це ім’я, він і думати забув про справжнього Остера. Якщо цей чоловік справді такий добрий детектив, як гадають Стіллмани, то, можливо, допоможе з цією справою. Квінн йому все розкаже, Остер йому пробачить, вони разом рятуватимуть Пітера Стіллмана.