Квінн не знав, що й думати. Можливостей стільки, що він навіть не знав, із чого починати. Стіллман подзвонив? Трубку не поклали? Щось третє?
Він увімкнув телевізор і подивився перші два інінги гри «Метс». Тоді знову подзвонив. Ефект той же. На початку третього інінгу «Сент-Луїс» заробили пункти за вок, здобуту базу, інфілд-аут і сакріфайс-флай. «Метс» зрівняли рахунок у своїй половині інінгу, коли Вілсон пробив дабл, і Йонґблад — сінгл. Квінн раптом зрозумів, що йому байдуже. Потім пішла реклама пива, й він відключив звук. Він удвадцяте спробував додзвонитися до Вірджинії Стіллман, і вдвадцяте ситуація повторилася. На початку четвертого інінга «Сент-Луїс» заробив п’ять ранів, і Квінн відключив ще й зображення.
Він знайшов свій червоний записник, сів за стіл і наступні дві години зосереджено писав. Він не завдавав собі клопоту перечитувати. Тоді передзвонив Вірджинії Стіллман: знову було зайнято. Він так грюкнув слухавкою, що аж пластмаса тріснула, й коли спробував набрати номер знову, гудка не було. Він устав, пішов на кухню і взяв ще миску пластівців. А тоді ліг спати.
Уві сні, який згодом забув, він ішов Бродвеєм, ведучи за руку Остерового сина.
Наступний день Квінн провів на ногах. Вийшов рано, одразу по восьмій, і не спинявся подумати, куди прямує. Так вийшло, що того дня він побачив чимало речей, яких раніше не помічав.
Щодвадцять хвилин він заходив у телефонну будку і дзвонив Вірджинії Стіллман. Ситуація була та сама, що й попереднього вечора. Тепер Квінн уже й не чекав почути щось, крім коротких гудків. Це навіть перестало непокоїти. Короткі гудки стали рефреном до його кроків, метрономом, що відмірював чіткий ритм поміж міського гамору. Було щось заспокійливе в тому, що хай коли він набере номер, на нього чекатиме той же звук, незворушний у своєму запереченні, унеможливленні мови й самої можливості мови, наполегливий, як серцебиття. Тепер Віржинія та Пітер Стіллман від нього відтяті. Але він міг бодай заспокоїти сумління думкою, що не здається. Хай би в яку пітьму вони його вели, він їх не полишає.
Він спустився Бродвеєм до 72-ї вулиці, звернув на схід у напрямку Сентрал-Парк-Вест і пройшов уздовж неї по 59-й вулиці до статуї Колумба. Там знову звернув на схід, цього разу по Сентрал-Парк-Сауз до Медісон-авеню, а тоді направо й дійшов до Центрального вокзалу. Покружлявши навмання, він кілометра півтора пройшов на південь, дійшов до точки злиття Бродвею і П’ятої авеню на рівні 23-ї вулиці, спинився подивитися на хмарочос Праску, а тоді змінив курс і попрямував на захід, доки не сягнув Сьомої авеню, де звернув наліво в південному напрямку. На Шерідан-сквер він знову звернув на схід і побрів по Вейверлі-плейс, перетнув Шосту авеню і дійшов до Вашинґтон-сквер. Він пройшов через арку й пішов на південь через натовп, на мить завмерши подивитися на штукаря, який балансував на мотузці, натягнутій між ліхтарем і деревом. Тоді вийшов із маленького парку на південно-східному куті, пройшов через квартал гуртожитків із зеленими газонами і звернув направо на Г’юстон-стрит. На Вест-Бродвеї він знову повернув, цього разу наліво, і пішов до Каналу. Здаючи направо, він пройшов маленький парк і різко звернув на Верік-стрит, проминув шостий номер, де колись жив, і знову взяв курс на південь, повернувшись на Вест-Бродвей там, де він зливався з Верік. Вест-Бродвеєм він дійшов до підніжжя Світового торгового центру, де зайшов у фоє однієї з веж і втринадцяте за день подзвонив Вірджинії Стіллман. Квінн вирішив поїсти, зайшов у фастфуд на першому поверсі й повільно з’їв бутерброд, роблячи нотатки у червоному записнику. Далі він знову рушив на схід, блукаючи вузькими вуличками фінансового кварталу, а тоді пішов далі на південь до Боулінґ-Ґрін, де побачив воду і чайок, що кружляли у полуденному світлі. Він рипнувся сісти на пором до Стейтен-Айленду, але передумав і натомість повернув на північ. На Фултон-стрит звернув направо й пішов на північний схід по Іст-Бродвею, що через міазми Ловер-Іст-Сайду довів його до Чайнатауну. Там вийшов на Бавері, якою добрів до 14-ї вулиці. Тоді відхилився наліво, пройшов навскоси Юніон-сквер і рушив на північ по Парк-авеню-сауз. На 23-й вулиці виманеврував на північ. За кілька кварталів по тому знову здійснив вилазку направо, пройшов один квартал на схід, а тоді певний час крокував Третьою авеню. На 32-й вулиці він звернув направо, вибрів на Другу авеню, звернув наліво, ще три блоки пересунувся на північ, а тоді востаннє здав направо й опинився на П’ятій авеню.
Пройшовши останні сім кварталів до будівлі Об’єднаних націй, він вирішив перепочити. Він сів на кам’яній лавочці на майданчику перед будівлею і перевів подих, лінькуючи на осонні із заплющеними очима. А тоді відкрив червоного записника, вийняв з кишені ручку глухонімого й перейшов на нову сторінку.