Через незадоволення виникали трактати про краще суспільство. На практиці вони виявлялися утопіями, проте якісь елементи відповідали тенденціям історичного розвитку і засвоювалися людством.
Від «Утопії» Томаса Мора 16 століття до 19 століття маємо довгу низку утопій. Марксизм міг би залишитися великим досягненням утопічної літератури і не завдав би великої шкоди людству, коли б не став державною ідеологією величезної російської імперії. Але він нею став. І не випадково. Російська імперія створена була народом, який більше дбав про розширення держави, аніж про впорядкування своєї власної землі. Може, тут виявився генетичний зв’язок московитів з кочовою татарщиною. У 13 сторіччі кочові татарські орди завоювали угро-фінські племена та їхню маленьку слов’янську панівну верству, прийняли мову цієї розвинутішої верстви, влили свою кров, завдяки своїй чисельній перевазі передали слов’янізованому угро-фінському населенню свої азійські риси: необмежену владу батька в сім’ї, а після смерті батька — старшого сина над молодшими синами, мисливсько-рибальський кочовий спосіб життя, державний деспотизм і цілковите підпорядкування особи волі державних чиновників і самому царю. Це народ, у якого не виробилося поняття про право особи, про коштовність самої людської особистості, про право особи мати власність. За сім сторіч московити перейшли до осілого способу життя і хліборобства, але азійські риси не тільки не зникли, а й, навпаки, посилилися. І в комуністичній ідеології знайшли ідеологічне виправдання своїм азійським інстинктам до загарбання чужих земель.
З початку 19 століття розширення цієї держави відбувалося під ідеологічним прикриттям панславістської ідеї. З початку 20-го сторіччя імперській ідеї починають служити твори Маркса й Енгельса. Російські шовіністи перетворюють ці твори в марксизм, а згодом додають до них праці Леніна і називають свою ідеологію марксизмом-ленінізмом.
Як і попередні утопісти (Сен-Симон, Фур’є, Оуен), марксизм проповідував ідеї:
— побудови безкласового суспільства;
— побудови комуністичного суспільства;
— спільність власності;
— рівність всіх людей;
— обов’язковість праці;
— колективність і плановість господарства;
— ліквідацію протилежностей між розумовою і фізичною працею;
— атеїзм;
— створення всесвітньої держави.
Що означають ці ідеї?
Передусім, створення комуністичного суспільства, в якому буде здійснена засада: «Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами» («Маніфест комуністичної партії», 1848 рік).
Нерозуміння людської природи і вся утопічність їхнього вчення найяскравіше виявилася саме в цій заяві Маркса і Енгельса.
Яким способом вони хотіли збудувати комуністичне суспільство? Методом диктатури пролетаріяту. Бо диктатура пролетаріяту — головна в марксизмі «наукова» теза. Ідея диктатури пролетаріяту вперше була сформульована Марксом і Енгельсом у «Маніфесті комуністичної партії». Пізніше в «Критиці Готської програми» Маркс писав:
«Між капіталістичним і комуністичним суспільством пролягає період революційного перетворення першого на друге. Цьому періоду відповідає й політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути ні чим іншим, окрім як революційною диктатурою пролетаріяту».
Доктор філософії, письменник Іван Франко, аналізуючи Марксові рецепти побудови комуністичного суспільства у праці «Що таке поступ?», ще на початку XX сторіччя дійшов висновку: Марксове суспільство буде нечуваним рабством:
«Перш за все всемогутня сила держави ляже страшним тягарем на життя кожної окремої людини.
Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, а нуж бо держава визнає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховання не свобідних людей, а лише корисних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали і жили б в такій залежности, під таким наглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою». («Що таке поступ?» Накладом української книгарні в Нью-Йорку, 1917 [34 Е, 7th st. — New-York, № 4]).