А ось на яких кількісних показниках наразі зупинилися московські історики, внісши їх у російські підручники: «...за три роки перед війною було вироблено близько 23 тис. бойових літаків, але тільки 12 % з них належали до машин нових типів. Перед початком війни на озброєнні Червоної Армії було 22 тис. танків і лише 9 % від цієї кількості становили танки нових зразків — Т–34 і КВ» (Соколов, 1999. — с. 252).
Нічого подібного в офіційних радянських джерелах — хоч удень із вогнем шукай — звісно, не знайдеш. Усі вони одностайно пропонують напівправду: «Усього на території західних прикордонних військових округів... нараховувалося 2860 тис. осіб, 37,5 тис. гармат і мінометів (без 50–мм[90]), 1475 танків нових типів (КВ і Т–34), 1540 бойових літаків нових типів, а також значна кількість танків і літаків застарілих конструкцій. Агресор переважав радянські війська в ряді напрямків у 3–4 рази» (Советская воєнная энциклопедия: У 8–ми т. — М., 1976. — т. 2. — с. 54–55). До речі, про «початкову перевагу фашистських військ у техніці» цілком голослівно твердять і автори нового українського навчального посібника, присвяченого участі України у Другій світовій війні (Дробот, 1998. — с. 30).
А далі, спираючись на цю офіційну напівправду, інші — менш офіційні видання з історії СРСР — вдалися вже до відвертої брехні. Так, автори посібника з історії для вступників у вищі навчальні заклади (Кондуфор Ю., Котов В., 1987. — с. 278), що витримав аж п’ять видань, зазначивши, відповідно до офіційної «концепції», що «збройні сили, які прикривали західні кордони, значно поступалися ворогові за кількістю й озброєнням», далі торують власну криву доріжку — наводять уже й кількісні параметри того «переважання»: «Німецькі війська мали перевагу в особовому складі — у 1,8 рази, у середніх і важких (останніх у Вермахту в 1941 р. не було зовсім! — M. Л.), танках — у 1,5, у бойових літаках нових типів — у 3,2, у гарматах і мінометах — у 1,25 рази».
А якою ж була насправді загальна кількість бойової техніки у західних округах, за якої радянське військове командування дозволило німцям утворити над собою оту перевагу в 3–4 рази, не кажучи вже про «5–6–кратну перевагу», яку, за словами маршала Жукова (1971. — с. 254), німецьке командування досягло «на всіх напрямках своїх головних ударів»? У згаданій монографії Інституту історії СРСР (Советский Союз в годы... — 1976. — с. 34) зазначається, що «у прикордонних округах нові танки становили всього 18,2 %, нові літаки — 21,3 %». Що ж, тепер, об’єднавши цю інформацію з наведеними вище даними військової енциклопедії, визначимо так ретельно затаювану загальну кількість бойової техніки: 8,1 тис. танків і понад 7,2 літаків.
Ще більш уточненими цифрами щодо кількості радянських танків і літаків у західних прикордонних округах, отримані російськими істориками в результаті ретельного вивчення архівних даних, є такі — «12782 танки, з них боєготових — 10540 одиниць, або 82,5 проц.» (Золотов..., 1993)[91] і «9917 бойових літаків, серед них в округах 7133, в далекобомбардувальній авіації — 1339 і на флотах 1445» (Филиппов, 1992). Як бачимо, досягнення Вермахтом значної переваги над супротивником на окремих напрямках свідчить зовсім не про кількісну перевагу його військ взагалі, а тільки — про кращу стратегічну майстерність його командування. На жаль.
Варто зазначити, що, якби Червона армія, «зарившись у землю», справді готувалася до оборони, то нічого надзвичайного наведена перевага німецьких військ — навіть якби вона реально існувала — собою не являла б, оскільки оборона, як відомо, потребує значно менших сил (і дещо інших бойових засобів), аніж наступ.
А стосовно особливостей обрахування радянськими істориками особового складу та озброєнь своїх і ворожих військ — то це тема для окремої розмови, яка зараз просто не на часі. Зазначимо тільки, що до складу РСЧА не зараховувалися прикордонні війська, чисельні й потужно озброєні війська НКВС тощо, а до складу Вермахту, навпаки, пригрібалося все, включно з військовою жандармерією[92]. «Довгіроки, — підкреслює російський військовий історик А. Філіппов (1992), — всіляко применшуються кількість радянських військ, кількість і якість бойової техніки і, навпаки, перебільшується все це у Вермахта». Грішить цим, вступаючи у протиріччя з самим собою, і солідний довідник В. Похльобкіна. Так, наприклад, на с. 297 він нараховує в РСЧА (на червень 1941 р.) «1475 КВ і Т–34» та «близько 4000 танків застарілих типів», тобто разом близько 5,5 тис., але вже на с. 305 читаємо, що у червні — серпні 1941 р. «тільки на центральному напрямку фронта німці захопили... 7,5 тис. танків, тобто цілковито вивели з ладу... половину танків, що перебували на озброєнні Червоної Армії», а отже, всього танків нараховувалося не менше 15 тисяч (насправді ж, як ми вже переконалися, — значно більше)...
Навіть того, що вже перебувало у військах, було більш ніж достатньо, аби незаперечно констатувати абсолютну кількісну перевагу радянської бронетанкової техніки, а після неупередженого аналізу її бойових характеристик — і якісну. І не тільки бронетехніки[93]. За таких обставин навіть важко уявити собі, як вдавалося Вермахту, особливо у початковий період війни, так часто охоплювати величезні контингенти радянських військ тими дошкульними танковими «лещатами» чи досягати не менш дошкульної «величезної переваги» (Советский Союз в годы... — 1976. — с. 39) у повітрі...
У чому ж тоді криються причини таких численних розгромів наймогутнішої в світі армії? За визнанням маршала Радянського Союзу А. Гречка (1966), лише за три тижні війни «противнику вдалося... вивести з ладу 28 наших дивізій, понад 70 дивізій втратили від 50 відсотків і більше свого складу в людях та бойовій техніці». А за два перші місяці війни «тільки на центральному напрямку фронту німці захопили в полон 3/4 млн солдатів РСЧА, а також 7,5 тис. танків» (Похлебкин, 1999. — с. 305). Але й самі нападники зазнали відчутних втрат. Як наголошував маршал Жуков (1971. — с. 264), «...за цей час гітлерівські війська втратили близько 100 тисяч вояків, більше тисячі літаків, до півтори тисячі танків» — «50 відсотків усіх наявних на початку війни», можливо, призабувши на мить лукаву цифру «3712», зазначав Георгій Костянтинович[94].
Однак і після таких утрат, визнає Г. Жуков (там само. — с. 285), німецькі «бронетанкові угруповання... були цілком здатні масованими ударами завдавати нашим військам серйозної згуби». Це тільки взайве засвідчило справедливість відомого твердження генерала фон Секта, що у своїй книзі «Думки солдата», опублікованій у 1929 р., наголошував «на величезній перевазі, яку буде мати добре вишколена армія над погано організованими військами» (Де Голль, 1957. — с. 42). При цьому, пояснює де Голль, фон Сект «мав на оці, з одного боку, стотисячну німецьку армію, солдати якої відбували довгострокову службу, а з другого боку, численну, але, на його думку, погано згуртовану французьку армію». Однак ця остання була зовсім не єдиною такою армією...
Причин тих вражаючих поразок РСЧА чимало. Опріч тих, про які вже йшлося, варто зазначити й традиційно низький рівень підготовленості особового складу щодо використання бойової техніки, а надто — нових її зразків.
90 Як свідчать документи (Гриф секретности... — 1993. — с. 355), в РСЧА на початок війни нараховувалося 36.3 тис. мінометів цього калібру, які, на думку фахівців (Оружие... — 1987. — с. 48), «за своєю ефективністю та бойовими характеристиками значно переважали німецькі» і які радянські історики чомусь уперто не бажали враховувати.
91 Підрахунки велися за «Ведомостью наличия и технического состояния боевых машин по состоянию на 1 июня 1941 года». До цієї кількості, зазначають автори, слід додати ще ті машини, які були вироблені й відправлені у війська з 31 травня по 21 червня 1941 p.: «КВ — 41, T–34 — 138, Т–40 — 27 одиниць (РГВА. — Ф. 31811. — Оп. 4. — Спр. 920. — Арк. 32–35). Всього 206 нових танків (випуск машин старих зразків було вже припинено). Всі вони пішли до ЗахОВО та КОВО». Щоправда, додають вони, такий підхід є умовним, бо наразі невідомо, скільки саме із вироблених танків дісталися місця призначення до 22 червня та скільки з наявних у військах танків було за цей час списано..
92 Те ж стосується й підрахунку втрат. «Коли наші історики порівнюють наші втрати і німецькі, — наголошує доктор історичних наук В. Король (1995), — то у нас рахують тільки безповоротні, а у німців і вбитих, і поранених, і хворих, і інші категорії втрат...»
93 Про артилерію Вермахту навіть офіційна радянська історіографія була невисокої думки: «Артилерія Німеччини нараховувала понад 50 тис. гармат і мінометів (у СРСР — відповідно 112,8 тис. —
94 На відміну від радянських військ, уже на ту пору у німців із необхідним поповненням бронетехнікою було досить сутужно. Ось що записав про це у своєму щоденнику генерал–полковник Гальдер (1971. — с. 74): «Питання про поповнення танками... до 15 липня [1941] прибуде 60 танків типу T–III, 30 чехословацьких танків зразка 1938 р., 15 танків типу T–IV. А до 30 липня прибуде ще 60 танків типу T–III, 30 чехословацьких танків зразка 1938 р. і 15 танків типу T–IV»].