З жалем вона покинула свою любов, коли вони причалили, і навіть коли батько досяг успіху на новій землі, вона і далі мріяла про скрип і ляскання вітрил.
Її батько був хорошою людиною. Він зрадів, коли вона повернулася, і не розпитував про те, що сталося: про молодика, за якого вона вийшла, про те, як він відвіз її у Провіденс. Вона повернулася до своїх батьків три роки потому з дитиною на руках. Сказала, що чоловік помер, і хоч точився цілий рій чуток та пересудів, ніхто, навіть найгірші пліткарі, не здогадались припустити, що Енні Райлі була піраткою на ім’я Енн Бонні, старшим помічником Реда Рекхема.
«Якби ти боровся, як чоловік, то не помер би, як собака», — такими були останні слова Енн Бонні, які вона сказала чоловіку, що зробив її вагітною — принаймні такі ходили чутки.
Місіс Райлі дивилася, як вигравала блискавка, коли почула перший гуркіт далекого грому. Її волосся вже посріблила сивина, а шкіра була такою ж білою, як і у решти заможних домовласниць, що жили навколо.
— Такий звук, ніби стріляють із гармати, — сказала Мері (Енн назвала її на честь власної матері та найкращого друга з років, коли вона покинула великий будинок).
— Нащо ти таке кажеш? — манірно запитала її мати.
— В цьому будинку ми не говоримо про постріли гармат.
Пустився перший березневий дощ, і Місіс Райлі здивувала доньку, піднявшись з ґанкової гойдалки і сунувшись під дощ, що наче морські бризки омив її обличчя. Цей вчинок зовсім не личив такій поважній жінці.
Дощ стікав її обличчям, і в уяві зринуло: вона — капітан власного корабля, навколо лунає канонада, а солоний вітерець приносить сморід порохового диму. Вона б пофарбувала палубу в червоний, щоб не видно було крові під час битви. Вітер з ляскотом, гучнішим за гуркіт гармат, напинає роздуті вітрила, поки вони готуються брати на абордаж торгове судно, щоб поцупити прикраси чи гроші. А потім, коли скінчиться божевілля, її чекають палкі поцілунки зі старшим помічником…
— Мамо? — мовила Мері. — Я вважаю, що ти думаєш про якусь велику таємницю. Бо в тебе на обличчі така дивна усмішка.
— Дурниці, acushla,[28] — відказала її мати. А тоді додала: — Я думала про твого батька.
Вона казала правду, а навколо них божевільно вили березневі вітри.
Квітнева історія
З качками краще не перестаратися, бо вони перестають тобі довіряти. Мій батько цього не врахував і діставав їх з минулого літа.
Він приходив до ставка.
— Привіт, качки, — казав він їм.
У січні вони від нього вже просто відпливали. Один надто гнівний качур — ми звали його Дональдом, але лише позаочі, бо качки дуже вразливі до таких речей — залишався і сварив мого батька.
— Нам нецікаво, — казав він. — Ми нічого не хочемо в тебе купувати: ні страховку, ні енциклопедії, ні алюмінієвий сайдинг, ні безпечні сірники і особливо не гідроізоляцію.
— Подвоюємо ставку! — крякнув особливо обурений крижень.
— Звичайно, ти кидатимеш за нас. Але не двосторонній четвертак!..
Качки, які змогли оглянути згаданий четвертак, коли мій батько кинув його у воду, одноголосно закричали на знак згоди, а потім граціозно й сердито попливли на інший бік ставка.
Батька це зачепило.
— Ці качки, — мовив він. — Вони були тут завжди. Як дійна корова. Вони були шмаркачами — найліпшими з усіх. Таких, як вони, можна обносити безкінечно. Тому я й обводив їх навколо пальця.
— Ти маєш знову заслужити їхню довіру, — сказав я йому. — А ще краще, якщо ти просто станеш чесним із ними. Почни нове життя. У тебе ж тепер є справжня робота.
Він працював у сільському заїжджому дворі навпроти качиного ставка.
Мій батько не почав нове життя. Він і зі старим не міг упоратись: крав свіжий хліб з кухонь двору, забирав недопиті пляшки червоного вина і ходив на ставок, щоб повернути собі качину довіру.
Цілий березень він розважав та годував їх, розказував їм жарти — словом, робив усе, щоб підлизатися до них. І тільки у квітні, коли світ заповнився калюжами, дерева переродилися й позеленіли, і все навколо скинуло з себе зимові шати, батько приніс із собою колоду карт.
— Зіграємо дружню партію? — запитав батько. — Не на гроші?