Доктор постукав у двері.
— Привіт, — мовив він. — Ти, напевно, Поллі. Я шукаю Емі Понд.
Волосся дівчинки було зібране у кіски. Вона з підозрою поглянула на Доктора.
— Звідки ви знаєте моє ім’я? — поцікавилась вона.
— Я дуже розумний, — відповів Доктор серйозним тоном.
Поллі стенула плечима. Вона повернулася в будинок, і Доктор пішов за нею. Він з полегшенням зауважив відсутність вовни на стінах.
Емі сиділа на кухні і пила чай з місіс Браунінг. Грало «Radio Four». Місіс Браунінг розповідала Емі про свою роботу медсестри і про те, які довгі в неї були зміни, а Емі казала, що її наречений працював медбратом, тож вона в курсі всіх цих труднощів.
Вона кинула на Доктора різкий погляд, коли той увійшов. У ньому так і читалося: «У нас з тобою буде довга розмова».
— Я так і думав, що ти опинишся тут, — сказав Доктор. — Рано чи пізно.
Вони вийшли з будинку на Клейвершем-роу: синя поліцейська будка була припаркована в кінці дороги, під каштанами.
— Однієї миті, — почала Емі, — я мала стати обідом для того створіння, а вже наступної сиділа на кухні, балакала з місіс Браунінг і слухала «Арчерів».[53] Як тобі це вдалося?
— Я дуже розумний, — відповів Доктор.
Це була гарна фраза, тож він вирішив вживати її якомога частіше.
— Полетіли додому, — сказала Емі. — Цього разу Рорі буде на місці?
— Усі на світі тепер будуть на місці, — відповів Доктор. — Навіть Рорі.
Вони зайшли у ТАРДІС. Доктор вже прибрав обвуглені рештки хвилястої штуки з консолі: ТАРДІС більше не зможе повернутися до миті, що передує початку часів. Втім, це тільки на краще.
Він вирішив відвезти Емі додому, але спершу швиденько заскочити в Андалусію за часів лицарства, де у маленькому трактирі по дорозі до Севільї він якось скуштував найкращий у своєму житті гаспачо.
Доктор був майже цілковито впевнений, що зможе знов його знайти…
— Ми полетимо прямісінько додому, — мовив він. — Після обіду. А за обідом я розкажу тобі історію Максімелоса і трьох Огрів.
Казка про діаманти та перлини
Давним-давно, коли дерева вміли ходити, а зірки танцювати, жила-була собі дівчина. Її мати померла, а батько одружився з іншою жінкою, яка привела з собою власну дочку. Згодом батько відправився в могилу вслід за першою дружиною, залишивши доньку сиротою.
Мачуха недолюблювала дівчину і поводилася з нею грубо, зате завжди вихваляла власну доньку, нечему та ледацюгу. Одного дня мачуха дала дівчині, якій було лиш вісімнадцять років, двадцять доларів, щоб та купила їй наркотиків.
— І ніде не тиняйся, — наказала вона.
Отож дівчина взяла купюру в двадцять доларів, поклала до сумки яблуко, бо дорога була далека, і пішла в кінець вулиці, де починалася темна частина міста.
Їй трапився собака, прив’язаний до ліхтаря. Він хекав, спраглий від спеки, і дівчина зронила: «Бідолашний». Вона дала йому напитись.
Ліфт не працював. У цьому будинку він не працював ніколи. На півдорозі вгору вона зустріла повію з опухлим обличчям, яка дивилася на неї жовтими очима.
— Тримай, — сказала дівчина. Вона дала повії своє яблуко.
Піднявшись на поверх дилера, дівчина тричі постукала в двері. Дилер відчинив і втупився у неї, не зронивши й слова. Вона показала йому двадцятку.
— Ви тільки погляньте, який тут гармидер, — жахнулась вона і прошмигнула у квартиру. — Ви хоч колись прибираєте? Де лежать мийні засоби?
Дилер стенув плечима, а тоді показав на комірчину. Дівчина відчинила двері і побачила мітлу з ганчіркою. Вона наповнила раковину в ванній водою і заходилася прибирати.
Коли навколо почистішало, дівчина сказала:
— Дайте мені те, що купує мати.
Він пішов у спальню і повернувся з пакетом. Дівчина сховала пакет у кишеню і пішла вниз сходами.
— Дівчино, — звернулася повія. — Яблуко було смачне. Але мені так кепсько. Може, у тебе є що-небудь?
— Є, але то для моєї матінки, — відповіла вона.
— Прошу тебе.
— Бідолашна…
Дівчина завагалася, втім, все ж таки віддала їй пакет.
— Думаю, мачуха все зрозуміє, — мовила вона і вийшла з будівлі. Коли дівчина проходила повз собаку, він вигукнув:
— Гей, дівчино! Ти сяєш, наче діамант.
Вона добралася додому. Її мачуха чекала у вітальні.
— Де вони? — запитала вона з натиском.
— Вибач, будь ласка, — відказала дівчина.
З її вуст злетіли і з гуркотом розсипалися по підлозі діаманти.
53
«The Archers» — популярна у Великій Британії багатосерійна радіовистава у жанрі «мильна опера», яку транслюють на станції «Radio Four» ще з 1951 року.