— Теофіль Стомачек, він же Гвоздило… зганьблений шістнадцять разів…
— Далі, добродію! Звольте не зупинятися!
— Сика Пайдар, він же Яцек Малява… дюжина прямих ганьб і три непрямих… Ледащо Фелікс Шахрай… зганьблений вісім разів…
Волосся на голові Конрада стало сторч. Він зовсім забув, що дані про розправу над підлими грабіжниками потраплять у канцелярію тим самим позачуттєвим шляхом, що й відомості про дуель з Лефевром. Де будуть зафіксовані, розмножені й відправлені в народ. Метод «librorum impressio» інтелектом не наділений: у текст не вдумується, а геніям-табеларіусам оголошення читати ніколи. Рознесли, розклеїли, і баста.
А Кримхільда з Брюнхільдою?! От же ж стерво!
Хоч би нагадали, торохтілки…
— Ось! — знаки оклику в мові корнета похнюпилися, зігнулися від горя і стали схожі на знаки питання. — Ось, добродію… не очікував від вас, їй-право, не очікував… А ще чесна людина, перший ранг заслужили…
— Пробачте, Лефевр! Заради Вічного Мандрівця, пробачте! Це в провулку… Вони знущалися з безпомічного старого… Я не міг пройти повз них…
— Я вам вірю, добродію. А проте…
Корнет виразно схлипнув.
— Руки не подають… Кепкують! Кажуть, нібито я вас налякався. Зі страху й привів на дуель компаньйонів… Бандитів… щоб вас, добродію, цілою зграєю вбивати! А мої секунданти лаються… Погрожують шию мені… намилити!
— За що?!
— У полку тепер думають, що це — вони…
— Хто — вони?!
— Ці ваші… Гвоздило, Малява… під псевдонімами, значить, з’явилися… У бійку полізли… Честь офіцера ганьблять… Прапорщика Роцека «малявою» задражнили! Полковник Фраух призначив службове розслідування… Допоможіть, добродію! Честю заклинаю, допоможіть… Бо ж пропаду…
Барон копняком відчинив двері «Притулку Героїв»:
— Хазяїне! Аркуш паперу, перо, чорнило! Миттю!
Полковник Ріхард Фраух був добрим знайомим Конрада. Вони часом сперечалися про перуки: барон віддавав перевагу малій, з буклями та косицею, а полковник любив старомодні й громіздкі «лябінети». Ці розбіжності тільки покращували взаємини. Особистого листа цілком вистачить, аби залагодити справу безвинно постраждалого корнета.
Хоча, як каже прокуратор Цимбал, покарань без провини не буває.
SPATIUM IV
ВІДОМОСТІ ПРО ЗНИКЛИХ КВЕСТОРІВ
або
СИНОПСИС АРХІВІВ ВСЕВИДЮЩОГО ПРИКАЗУ
Агнешка Мала, дев’ятнадцять років, з осілих гомолюпусів Глухої Пущі. Родина багатодітна, але не бідує. Батька втратила в дитинстві — беручи участь у підпільних собачих боях, Стоян Малой, який приховав від арбітрів своє походження, був загризений Намнетом III, виродком ротвейлера й акітасу. Війт Глухої Пущі, потураючи організаторам боїв за частку з виплат, справі ходу не дав, оформив загибель Стояна як природну смерть від ядухи. Сімейство Малих на судовому розгляді не наполягало. Хазяїн Намнета III за місяць виявив улюбленця розірваним на клапті, пробував скаржитися, лаяв привселюдно дикунський звичай кревної помсти, п’яний хулив безпринципних перевертнів, що перетворили мистецтво собачих боїв на стічну канаву, але незабаром покинув околиці Пущі поквапно, без пояснення причин.
На дверях його будинку за два дні до втечі хтось невідомий вирізьбив старореттійською: «Ноmо homini lupus est!»
З дванадцяти років, досягнувши повноліття, Агнешка влаштувалася найманою вівчаркою спершу до братів-гуртівників Сошників, що ганяли овець від Пущі на Ятрицю, а за три роки — до бичачого гурту Енца Кульгавого. Як відомо, молоді бички, яких переганяють на бойню, уперті, свавільні та схильні до втечі, тому в собак багато клопоту з норовистою худобою, великою і рогатою. Гуртівник-людина у даній ситуації, якщо таке порівняння припустиме, виступає в ролі «короля», а собака — в ролі «канцлера», що поступається тільки «королеві» і не дає спуску решті гурту. На думку Енца Кульгавого, гомолюпуси якнайкраще відповідають такому розкладу сил, уникаючи марних конфліктів.
Рекомендації Енца — чудові.
У особистій розмові додав: хтива, але без наслідків.
Гостре почуття справедливості, бажання захищати слабших, очевидно, пов’язане з ранньою втратою батька; острах мати дітей, бо світ немилосердний до малят. Гуртівники називали Агнешку «оберегом», вважаючи, що вона приносить удачу…
До Ордену Зорі вступила за власним бажанням.
Джеймс Рівердейл, віконт Треццо. Двадцять три роки. Чудовий фехтувальник, учень маестро Франтішка Челліні. Улюблена зброя: два клинки різної довжини, найчастіше — рапіра й дага. Пройшов повний курс у гомобестіарії храму Шестирукого Крі. Найкращі психо-мутації: ґноль, стокім, гарпія. Від пропозиції вступити до гвардійської роти охорони палацу під командуванням Рауля Десареза з подальшим просуванням у полк лейб-варти Рудольфа Штернблада — відмовився. Від пропозиції Крістобальда Скуни залишитися при храмі як експерт — відмовився.