Істота не мала зброї, з одягу — тільки короткі шкіряні штани, а коней довелося покинути, бо вони просто збожеволіли від самого її вигляду.
І не такий він уже й великий, приблизно разів у півтора більший за дорослого чоловіка. Щоправда, руки, які розтинали воду — Страхопуд стояв у струмку по коліна, — свідчили, що сила, може, ще більша.
Під деревом, на яке залізли обидві Галки, стояв хлопчина-підліток, тримаючи у руках дерев'яну булаву, якою пастухи відбиваються від вовків, — сук із напливом, обсмалений на вогні. Щось було у цьому хлопчикові, щось таке, що змусило — поки що — зупинитися Страхопуда, який, здавалося, міг просто розчавити нахабу.
Страхопуд стрибнув уперед — й ухопився руками між ніг. Його поза та вираз обличчя беззаперечно свідчили про належність до чоловічої статті та про те, куди влучив хлопчина своєю палею.
У той же час монстр роззявляв пащеку, та вигляд мав — неначе він кричить страшним криком, хоча нічого не чути! А хлопчина на землю впав, з носа кров струменить. (Про інфразвук козак, ясна річ, і гадки не мав.)
Два камені з пращ розсікли повітря й обидва влучили в голову, проте, здається, вони лише привели потвору до тями — Страхопуд кинувся на нових супротивників.
Кирин перехопив свій келеп двома руками, намагаючись відвернути докори сумління за те, що взяв із собою дівчину, — може, сумління гризе й недарма, але зараз треба не думати.
Шакал, який наче з-під землі виріс, учепився Страхопудові в ногу, щоб бути розчавленим другою. Проте потвора змушена була на хвильку зупинитися, і новий камінь песиголовиці вибив Страхопудові ліве око. Хлопчина кинув ззаду камінь просто руками, та, здається, не завдав великої шкоди.
Над вухом Драгона щось свиснуло. Усе той же самий кинджал увіп’явся в стегно потвори.
Наступної миті вони кинулися врозтіч, причому Матвійкові зовсім не перешкоджала довга циганська спідниця.
Поранений у стегно велет кульгав — тільки тому й порятувалися.
Щось ускочило в голову козацького ворожбита, якесь знання — і раніше, аніж він усвідомив, що згадав, як почув свій голос:
— Degen![96] — І латиною повторив: — Spata!
Кирин намагався зайти зі спини — щоб потрощити потворі кістки келепом, але Страхопуд розвернувся, — козак, рятуючись, метнувся вбік, посковзнувся, упав — і від смерті його врятувала песиголовиця, ще раз влучивши камінням у голову Страхопудові. Щоправда, це затримало потвору лише на якусь мить — «та що ж він, кам’яний чи залізний?», — проте козак устиг відштовхнутися від землі й побігти.
Хлопчина, скочивши на великий валун, намагався вдарити палицею у скроню — велет відбив удар, дубець полетів угору, а хлопець у воду.
Однак із пораненою ногою страховиська коїлося щось не те. Страхопуд накульгував дедалі більше.
Матвійко повернулася на поле бою зі шпагою в руках — і зупинилася.
Страхопуд перебував якраз посередині між нею та Кирином. Козак атакував, шалено вимахуючи келепом, — і знову стрибнув назад, коли монстр розвернувся, підставляючи дівчині голу спину.
Проте та не зрушила з місця.
«Spata подіє тільки в моїй руці!» — Боян не знав, звідкіля прийшла здогадка, але був певен, що вона вірна.
Раптом Матвійко перехопила шпагу за лезо й кинула її вбік та вгору. Одна з Галок упіймала зброю і, неначе все зрозуміла без слів, кинула Боянові — ніби другу сторону трикутника прокреслила.
Клинок увіп’явся в землю, Боян ухопився за руків’я, рвонув на себе, прийняв бойову стійку — для того, щоб за мить утратити зброю: велет ударив не кулаком, а передпліччям, так, немовби намагався змести Кирина геть. Шпага увійшла в руку, ніби у щось м’яке, та від поштовху козак відлетів геть, а шпага залишилася.
Страхопуд знову кричав — це було лише видно, проте не чути. І… і таке ж саме гнітюче відчуття неначе донеслося звідкілясь зліва, — хтось відгукнувся.
— Тікаймо! — не своїм голосом заволав Кирин. — Тікай! — це вже хлопчині, що вибрався на берег і, здається, збирався голіруч битися з усіма страхопудами світу.
На щастя, потвора явно не тямила себе від болю, отож жінки звалилися з дерева стиглими грушами, та вся компанія так рвонула, що, либонь, не всякий вершник догнав би.
Щось свиснуло понад головою — Страхопуд вирвав шпагу й пожбурив її якомога далі.
Він конав — це було очевидно, — але з другим навряд чи вдалося би впоратися, а якщо їх не дай і не приведи кілька, то тільки й залишалося, що… Козак підхопив Матвійка за стан й усадив на коня — тварини чомусь були спокійнісінькі, неначе й не казилися всього кілька хвилин тому. На свого мерина підсадив одну з шинкарок, другу посадила на мула песиголовиця — і вони залишилися втрьох.