— Мирський захопив переправу!
— Як?!
— Ззаду! — Козак, що приніс лиху звістку, ледь тримався. — Ми гадали, що він тим берегом пішов на Смоленськ, а…
«А він переправився десь-інде, просковзнув непомітно і вдарив».
— …заскочили заду, усі билися тільки шаблями…
«Переправлялися, за коней тримаючись, — замочили луки та порох».
— Отож, товариство, усі кінні сотні виступають зі мною зараз. Піхоту за нами Степан поведе.
— Ні!
Страшна тиша запала в наметі, страшні очі Небаби, вперті в суперника.
Не Небаба створював Чернігівський полк, а колишній кріпак Степан Пободайло. Не Небаба порятував його в страшні дні літа року 1649-го (якщо рахувати від Різдва во плоті Господа нашого, за методою св. Діонісія), а знов-таки Степан Пободайло — єдиний козак із північних полків уник розгрому тоді…
А полковник — Небаба! Тому, що зі старого роду купецького. Тому, що старшині генеральній — кому кум, кому сват.
І тому, звісно, прізвисько Небаба заслужити нелегко — це тобі не якесь там Неминикорчми!
І з Ніжинського полку — найменшого в війську — зняв гетьман Степана, замінив на якогось там Литвинченка…
Усі розуміли, що Степан з цим ніколи не змириться…
Але тепер колишній полковник важив життям. Не збирав ради Небаба — він наказ проголошував…
— Мирський захопив переправу для головних сил! Для Радзивілла!
— Будемо правити теревені, то він точно наспіє! Сам Радзивілл! З головним військом! Вдаримо швидко — може, ще встигнемо…
Кожен зі старшин одне й те ж подумав… Що буде, якщо не встигнемо…
— Гадаєш, кілька корогов — це все? Мирський не такий дурень, щоб зразу показати все своє військо! У нього три було тисячі!
— Згоден, вони і тепер у нього є. Але не більше! Не проліз би він з більшою силою, помітили б! Отож, панове полковники, готуйте сотні! Буде, як я сказав! А ви двоє куди? Хіба ви полковники?
Справді, ані Степан Пободайло, ані Кирин Драгон не були полковниками, навіть наказними, Кирин досі не розумів, навіщо його покликано.
— Так що, Степане, поведеш за мною піхоту. Без возів — аби швидше було.
Рясний піт виступив на чолі Пободайла.
— Знаю! Якщо Радзивілл буде там швидше за нас, то спочатку поб’є мене, а потім, без табору, ти й «Отче наш» прочитати не встигнеш. Та є на це засіб… Ану, хлопче, — повернувся він до Драгона, — давай сюди ту нечисту силу, яку ти за джуру видаєш…
У козака відвисла щелепа, полковникові аж весело стало:
— А ти що собі гадав — Небаба відьми не розпізнає? Вона яка відьма — чорна чи біла? Що — не знаєш? Це ж просто: з хвостом — чорна, без нього — біла…
— А він не перевіряв.
Молодий козак, що стояв на чатах, кішкою сковзнув до намету і… Сказати, що він перетворився, мабуть, було б невірно — просто перший крок робив ще козак, а другий — уже жінка. Рагана.
— Куди Павла діла? — хмуро поцікавився Пободайло.
— Спить. Переконався, що я — біла відьма, і спить. Кирин відчув укол ревнощів. Диво дивне — не був він з раганою і не збирався, ока на неї не поклав, а от — неприємно отаке чути.
— Ти що, жмудинка?[98]
— Ні, — страшний біль прорізався в голосі відьми, на два бездонні озера смутку перетворилися її очі, — ми інший народ, нас колись звали прусами. А тепер пани у курфюршестві нас ненімцями кличуть.[99] Мало нас залишилося.
Драгон і раніше чув про ненімців, та якось не дуже замислювався, а от тепер із жахом уявив становище решток народу, у якого забрали все, ну просто все.
І навіть саме ім’я.
«Програємо — з нами те ж саме буде. Спочатку стануть неляхами звати».
Небаба крекнув, скосив очі на власний пояс (Драгон призвичаєним до таких речей оком купця помітив, що гаманець там чималий, навіть якщо наповнений сріблом… «А там точно золото»), рагана презирливо посміхнулася, та полковник не торкнувся грошей, а подивився їй просто у вічі:
— Рятуй Київ, пані! Він і ваш також![100]
— Ця пані у хліву народилася… — невесело посміхнулася жінка.
— Тоді тим більше, — хрипло видихнув Пободайло. Відьма різко схопила його за плече, зустрілися погляди:
— Якщо треба буде тікати, ти почуєш мій голос. Не знаю, чи зможу я, чи зможеш ти… Не знаю, чи слова розбереш, але голос почуєш! — Повернулася до полковника. — Більше нічого зараз не можу.
— Можеш! — як з плеча рубонув Небаба. — Іди собі, Степане. І прости за все, чим завинив перед тобою.
98
99
100
Хоча така категорія відьом, як рагани, згадується лише у литовському та латиському фольклорі, проте в тих же переказах «столицею» раган уперто називається Київ.